Порушення прав українців у Російській Федерації

Голові Координаційної ради федеральних українських організацій Росії,
члену Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації
панові ДУМІ Василю Михайловичу

З Програми IV Всесвітнього форуму українців, надісланої прес-службою УВКР в редакцію сайту “Кобза-українці Росії”, я дізнався, що 18 серпня після урочистого відкриття Форуму в Палаці “Україна”, Ви, голова Координаційної ради українців Росії, виступаєте з доповіддю від федеральних українських організацій Росії.

Трибуна Форуму є високим місцем, з якого мають прозвучати усьому українському світу як досягнення українців Росії, так і їх проблеми, зокрема, порушення їх прав. Тому важливо, щоб при підготовці виступу були враховані пропозиції і думки рядових членів Об’єднання українців Росії та Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії”.

Оскільки ми особисто не знайомі, дозволю коротко представити себе. В ОУР від самого заснування організації – був одним із організаторів І Конгресу українців Росії (жовтень 1993 року). Член Комітету ОУР по виборах. З 1996 року за дорученням тодішнього Голови ОУР виконував функції представника ОУР при СКУ. З 1997 року член новоствореної Комісії КЛГП (правозахисна група при СКУ). У 2001 році заснував сайт «Кобза – українці Росії». Під моїм керівництвом КЛГП підготувало три Дослідження: «Ногінський документ», «Демографічна карта українців Росії» та «Українська діаспорна преса Росії». До свого активу також заношу мою багаторічну дискусію про демократизацію ОУР, відображену у зверненнях, відкритих листах та інтерв’ю. В силу своїх обов’язків редактора сайту регулярно слідкую за подіями в ОУР, як правозахисник збираю інформацію про порушення прав українців Росії. Можна сказати, що громадською роботою в українській діаспорі Росії займаюся безперервно з 1991 року, при цьому з 1996 року вже перебуваючи у Канаді.

Така вже склалася традиція, що напередодні чергових Конгресів та Форумів я звертався із відкритими листами до попереднього Голови ОУР з проханням включити ті чи інші пункти у його звітну доповідь. Мої звернення завжди знаходили підтримку моїх колег по ОУР. Тому і дане звернення прошу вважати черговим зверненням із довгого ряду.

Як багаторічний член ОУР прошу Вас звернути увагу на наступні моменти:

1) Як відомо, у жовтні 1997 року власті влаштували погром у Богоявленському соборі у м. Ногінську, Московської області, коли 100 нетверезих омоновців брутально побили парафіян УПЦ КП, священиків, членів їх родин, на архієпископа Адріана (Старину) наділи наручники. З тих пір парафіяни змушено переселилися до Свято-Троїцького храму у Ногінську. Тут місцева влада продовжувала знущатися над парафією (відключила від приміщення газ, воду та світло), постійно надсилала незаконні вимоги виселитись із приміщень. Зусиллями КЛГП вдалося підключити газ, воду та світло до Свято-Троїцького храму, але місцева влада роками відмовляється передати у власність будівлю храму (фактично старі казарми), що стримує розвиток цієї парафії. КЛГП неодноразово характеризувала дії адміністрації Ногінського району як порушення свободи совісті у Росії, як порушення прав людини.

Прошу включити пункт про порушення прав парафіян Свято-Троїцької парафії УПЦ КП у Ногінську у звітну доповідь. Деталі справи Ви можете знайти у Ногінському документі, опублікованому на сайті «Кобза-українці Росії».

2) У квітні 2004 року у місті Владивосток було убито активіста української громади лікаря Анатолія Криля. Обставини справи вказують на те, що убивство могло бути скоєне на ґрунті міжцерковного конфлікту між УПЦ КП та РПЦ (покійний належав до реєстраційної «двадцятки» парафії УПЦ КП на честь Миколая Чудотворця). Спочатку прокуратура приморського краю взагалі відмовилася розслідувати цю справу. Після втручання МЗС України та КЛГП справу було відкрито. Нині, через 2 роки після вбивства, власті Росії досі не повідомили КЛГП (а через Комісію і всьому світовому українству) про результати розслідування (хоча такі зобов’язання були взяті Генеральною прокуратурою РФ).

Прошу включити вимогу до властей Росії розслідувати вбивство лікаря Анатолія Криля, а також вимогу виділення земельної ділянки парафії УПЦ КП у м. Владивостоці до звітної доповіді.

3) Як відомо, у Росії продовжується дискримінація вірних українських церков (УПЦ КП, УГКЦ). Так, у Санкт-Петербурзі місцеві власті роками відмовляються зареєструвати парафію УПЦ КП, у Москві зареєстрованій парафії УПЦ КП лужковські власті роками відмовляються виділити земельну ділянку під будівництво храму. У Челябінську місцеві власті відмовляються зареєструвати місцеву громаду УГКЦ. Очевидно, подібні приклади є і в інших регіонах.

Прошу включити пункт про порушення прав вірних українських церков у згаданих містах до Вашої доповіді на Форумі.

4) У Росії практично відсутня українська преса. Пару десятків регіональних українських видань, що не періодично виходять накладом менше тисячі примірників, не можуть вважатися пресою щодо сучасних стандартів ЗМІ. Приємне виключення складають лише пресові видання «Вісник Товариства українців Кубані» (Краснодар), «Батьківщина» (Петропавловськ-Камчатський) та дайджест української преси “Голос України в Західному Сибіру” (Тюмень), які все ж залишаються регіональними.

Можна констатувати, що ні влада Росії, ні влада України не виділяють хоч скільки-небудь помітних коштів на українську пресу нашої діаспори. В той же час, успіхи згаданих кількох видань та успіхи сайту «Кобза – українці Росії» свідчать про те, що у Росії існує достатня кореспондентська база для створення такого видання, є читацький попит. Справа за фінансами. Прошу включити пункт про потребу створення у Росії української газети федерального рівня на базі однієї із вищезгаданих газет у Вашу доповідь.

5) Як член Редакції сайту «Кобза – українці Росії», що відповідає за збірку бюджету, можу підтвердити, що наш сайт, як очевидно і інші веб-проекти діаспори зіштовхується із значними фінансовими проблемами. Зокрема, «Кобза» не може виконати мінімальний річний бюджет у 5000 доларів США, у той час як наші заявки лежать без руху в МЗС України та інших інституціях України. Подібна ж ситуація і в інших сайтів нашої громади. Через брак фінансів наш сайт протягом 4-х тижнів в черві-липні ц.р. був відключений, що негативно вплинуло на наші індекси у світовій мережі. Відзначу, що сайти українців Росії “Жовтий клин” (Саратов), Об’єднання українці Москви, “Сірий клин” (Омськ) помірковані в подачі матеріалу і достойно представляють українські громади в Інтернеті.

Прошу включити пункт про потребу фінансової підтримки 2-3 веб-проектів українців Росії з боку урядів двох країн у Вашу доповідь.

6) Як відомо, в часі між ІІІ та IV Всесвітніми Форумами в Україні відбулася народно-демократична “помаранчева” революція, направлена на демократизацію суспільного ладу в Україні. Об’єднання українців Росії та Федеральна національно-культурна автономія “Українці Росії” на чолі із кандидатом технічних наук Валерієм Семененком та професором Стефаном Паняком підтримали сили демократії в Україні – члени ОУР їздили спостерігачами в Україну, приймали заяви, проводили прес-конференції, у Мурманську відбулася демонстрація в підтримку помаранчевих сил. Сайт «Кобза – українці Росії» оперативно висвітлював події в діаспорі. Зрозуміло, що всі ці дії вимагали громадської мужності від членів нашої організації.

Сподіваюся, що важливо відзначити активну позицію нашої громади в ту доленосну годину у Вашій звітній доповіді.

Хочу повідомити, що виступи на Форумах та Конгресах Вашого попередника викликали багато нарікань з боку членів нашої організації за їх пустопорожність, відсутність інформації, жодної думки чи месседжу. Цей стиль навіть отримав характерну назву «ні про що». Вірю, що Ваш виступ покладе кінець цій сумнівній «традиції» в ОУР-ФНКА “Українці Росії”. Організація чекає на змістовний, енергійний і консолідуючий месседж.

Бажаю Вам і всій численній делегації російських українців успішної участі у Всесвітньому Форумі. Хай вам усім щастить!

З повагою,
Василь Коломацький,
редактор сайту “Кобза-українці Росії”, член ОУР
Аврора (Канада)

Пограбування Богоявленского приходу УПЦ КП міста Ногінськ (Росія)

Выступление представителя Ногинского комитета на правозащитной конференции «Положение неправительственных организаций в России» 30-31 марта 2003 г.

Уважаемые устроители и участники конференции!

Я здесь представляю сообщение от имени Международного Комитета защиты Богоявленского прихода Украинской Православной Церкви Киевского Патриархата города Ногинска (Россия). Или сокращенно Ногинского комитета.

Кратко история прихода такова. Весной 1989 года иеромонах Адриан (в миру Старина) прибыл в г.Ногинск для восстановления полуразрушенного Богоявленского собора, в котором ранее на протяжении многих лет действовало химическое производство. В последующие 4-5 лет на территории Богоявленского собора было проведено большое строительство, большая работа: восстановлен Богоявленский собор, построены, начали функционировать Свято-Тихвинский женский монастырь, Богородская духовная семинария, Православная гимназия с 10-летним обучением, Лицей искусств, Тихвинская часовня, мастерские, подсобное хозяйство, медпункт, столовая и др.объекты - все это силами прихода и на средства, которые приходу удалось привлечь от благотворительных пожертвований частных лиц и организаций и силами православной общины. Московская епархия РПЦ Московского Патриархата на проведение строительства денег не выделяла. Медицинскую помощь и бесплатное питание получали ежедневно до тысячи неимущих жителей Ногинска.

Все действия по учреждению религиозной общины, учебных заведений, по строительству велись в соответствии с российскими законами.

В 1992 году митрополит Крутицкий и Коломенский Ювеналий, отправив архимандрита Адриана в командировку в Австрию, (в согласии с Партиархом Алексием II) решает освободить его от всех должностей: настоятеля Богоявленского собора, ректора Православной гимназии, председателя правления Богородского Культурно-просветительского Центра «Братство» и направить на строительство кафедрального собора в г.Ульяновске. Этому воспротивились тысячи прихожан, учителя и учащиеся. Призывы и обращения, попытки попасть на прием к иерархам Русской Православной Церкви — к Патриарху Московскому и всея Руси Алексию II и митрополиту Крутицкиому и Коломенскому Ювеналию — ни к чему не привели. Далее противостояние набирает все более ожесточенные формы. Предпринимаются попытки насильственного захвата Богоявленского собора членами экстремистской организации — общества «Память». Далее предпринимаются попытки выхода церковной общины Богоявленского собора из-под юрисдикции РПЦ под юрисдикцию Российской Свободной Православной Церкви (РСПЦ). Начинаются судебные тяжбы со стороны церковной общины и РПЦ с другой стороны о принадлежности территории Богоявленского собора, а также других территорий и зданий, связанных с ним и Культурно-просветительским Центром «Братство». В качестве инстанций выступают попеременно исполкомы местных органов власти, московской области, местные и федеральные, арбитражные и гражданские суды, прокуратуры от городской до Генеральной, Министерство юстиции. В конце 1993 года приход Богоявленского собора переходит под юрисдикцию Украинской Православной Церкви Киевского Патриархата. Первоначально решения арбитражных судов различных уровней выносятся в пользу религиозной общины УПЦ КП. Затем, когда в спор вмешивается Генеральная прокуратура на стороне РПЦ, все прежние решения местных органов власти и арбитражных судов чудодейственным образом теряют силу, позиция местных властей с конца 1995 года меняется на противоположную. В игру вступает Государственная налоговая инспекция и выдвигает требования об уплате налогов (и это от некоммерческой организации, ведущей духовную, культурно-просветительскую и благотворительную деятельность!) — миллионных налоговых платежей (и это в долларовом исчислении).

Наконец, 25 сентября 1997 года датирован исполнительный лист арбитражного суда Московской области об изъятии имущества у Богоявленского прихода УПЦ КП. 29 сентября 1997 года здание собора, другие помещения на его территории опечатаны. В тот же день около 100 ОМОНовцев атаковали и заняли приход. По свидетельствам прихожан, многие из ОМОНовцев были в нетрезвом состоянии, грубо обращались с прихожанами, большинство из которых пожилые люди, а также со священнослужители. Сам архиепископ Адриан были жестоко избиты, подверглись издевательствам, оскорблениям национального и человеческого достоинства, были арестованы. Такие же беззакония в отношении прихожан продолжались и в последующие дни. Продолжались угрозы насилия, даже покушения на жизнь участников этих событий.

Владыка Адриан, ныне митрополит Богородский, Днепропетровский и Криворожский, многие из прихожан неоднократно после этого обращались в суды различных инстанций, в Генеральную прокуратуру РФ о наказании виновных в беззаконных действиях милиции (или ОМОНа), о незаконном решении Арбитражного суда, о возврате незаконно изъятого во время захвата собора имущества на 200 тыс. долларов США, но получали только формальные отписки. Незначительная часть имущества, правда, в последующем была возвращена. Что не коснулось архивов, библиотеки, церковной утвари, личных вещей прихожан и т.д.

Эти события получили частичное освещение в российских и зарубежных СМИ. Выступали в защиту Богородского прихода УПЦ КП, с обращением к Президенту России В.В.Путину, (а ранее к Б.Н.Ельцину), к Президенту Украины Л.Д.Кучме, к правительствам обеих стран различные общественные организации в России и за рубежом — Объединение Украинцев России (ОУР), Всемирный Конгресс Украинцев (СКУ), другие организации. В сентябре 2000 года, во время визита в Москву Комиссар ОБСЕ Макс ван дер Стул на встрече с представителями украинской диаспоры в России был проинформирован о нарушении прав прихожан Богоявленского прихода УПЦ КП в Ногинске. В июне 1998 года был создан Международный Комитет защиты Богоявленского прихода Украинской Православной Церкви Киевского Патриархата города Ногинска (Россия), сокращенно Ногинский комитет, от имени и по поручению которого сделано это сообщение, в котором не ставилась задача дать юридическую оценку действиям обеих сторон — это дело специалистов, юристов, к которым я не принадлежу. Изложенные факты должны получить здесь оценку с точки зрения нарушения прав граждан и прав членов неправительственных и религиозных организаций. В частности имущественных, религиозных, национально-культурных прав (это была, пожалуй, единственная возможность получить в России образование с преподаванием украинского языка, литературы, истории и культуры, религиозных представлений украинцев), оскорбления национального и человеческого достоинства прихожан Богоявленского прихода Ногинска, представителей украинской диаспоры. Вся эта история, много конкретных фактов и свидетельств потерпевших изложены в пакете документов, в так называемом Ногинском Документе, которые я оставляю в качестве приложения к материалам конференции. Все эти материалы доступны также на сайте www.kobza.com.ua — информационном и правозащитном сайте по теме «украинцы в Росии».

По-видимому, на сегодняшний день российское законодательство, особенно в части рассматриваемых здесь вопросов, недостаточно разработано, содержит много противоречивых положений, несовершенна исполнительная система. Все это служит почвой для односторонних толкований законов в пользу одной из сторон, придания любым законам обратной силы. Какая сторона остается в выиграше в религиозных спорах — догадаться нетрудно. В таких условиях особую роль приобретает правозащитная деятельность неправительственных организаций. Когда противоречия в законодательстве позволяют принимать произвольные решения — должны вступать в силу определенные принципы. У государства, к сожалению, на сегодняшний день — судя по торжествующей практике — приоритет отдается произвольно толкуемой чиновниками политической или экономической целесообразности. Правозащитные организации должны противопоставлять этому подходу приоритет прав личности, ее чести и достоинства, прав национальных меньшинств — в соответствии с принятыми Россией международными обязательствами в области гуманитарных прав. Нужно вносить в Государственную Думу предложения о приоритетном совершенствовании и разработке таких законов. Всеми законными способами привлекать внимание общественности, СМИ к фактам нарушения прав граждан.

В заключение хочу поблагодарить всех за внимание к изложенной здесь проблеме, которая долгое время находится в тупике и требует взвешенного подхода и решений.

Нищення Бібліотеки української літератури в Москві

Палити чи не палити? Ось у чому питання!

Певно, приблизно такі, майже Шекспірівські, питання останнім часом намагаються вирішити відомі московські градоначальники й градоначальниці. Як відомо, бібліотека української літератури в Москві, пробувши в новому приміщенні (вул. Трифоновська, 61) заледве рік, потрапила в немилість деяких членів «русского образованного общества». Москва прийняла дивне рішення — реорганізувати Бібліотеку української літератури в бібліотеку народів Росії, що стало б фактичною ліквідацією української книгозбірні.

Не виключаючи можливої участи інших «доброзичливців», почнімо із заяв так званого об'єднання молодих політичних екологів Підмосков'я «Местные», з яких Бібліотека української літератури постає «гнездом по распространению антироссийских и откровенно экстремистских идей». Тут вже з якого боку подивитися — може, «экстремистские идеи» поширюють якраз самі «экологи», відверто пропагуючи міжнаціональну ворожнечу, проти якої останнім часом так палко виступають російські державники? Дивує насамперед і сам факт існування в Росії таких проурядових «організацій» з відверто фашистськими назвами («Местные» — треба розуміти як «Москва для москвичей»?!) та діями, що, за мовчазної згоди влади, сприяють загостренню й без того складних міжнаціональних відносин у державі. Молодь цієї та інших, «идущих вместе», подібних організацій не раз була «затаскана» на показових маршах на підтримку влади, публічно палила й спускала книжки в унітаз, влаштовувала «перфоменси» біля Посольства Естонії в Москві, палила опудало Президента України біля Посольства України в РФ (тоді я запитав хлопців: «Хто проводить пікетування?» і почув цікаву відповідь: «Ми тут просто стоїмо. Спитайте далі»).

Певно, серед молодих «екологів» із Підмосков'я, так само — що не людина, то «Человек Московской Области», адже ж воно прийшло просто постояти, погорлати, отримати свої сто рублів і піти на пиво. І що суттєво — ці шкідники почуваються цілком безкарними.

У лютому 2006 року бібліотека раптом була атакована «Местными», які під час цієї «спецоперації» застосовували оригінальні, на їхню думку, засоби — розпорошували засіб проти тарганів на фасад бібліотеки й розкидали димові шашки.

Потім сайт цієї «організації» здивував українську громадськість своїм безпідставним «торжественным» повідомленням: «Библиотека украинской литературы закрыта!».

Якщо ж подивитися на такі, перепрошую, «заходи» по-іншому, то вимальовується досить сумна картина. Українофобна кампанія в Росії час від часу переходить межі пристойного. Власне, річ вже не в тому, хто чиї гроші відпрацьовує, а в тому, що Росія — це багатонаціональна країна (!!!), де живуть не тільки росіяни. Коли ж хтось вважає, що Українській бібліотеці більше імпонує позиція виконавця лінії «єдиної» партії — «ці книжки ми залишимо, а ці спалимо», — то це вже має насторожити всю громадськість. Та й визначні історичні дати, на висвітлення яких спрямовані заходи бібліотеки, не повинні бути тільки російськими — нехай це буде і «Отечественная» війна, і річниця Голодомору.

Невдовзі після молодих «екологів» із балончиками працівники Бібліотеки відчули себе на місці тих бібліотекарів, які в 1930-х роках пережили перше закриття української книгозбірні. Втім, зрозумівши, що приборкати Бібліотеку кострубатими методами не вдасться: міжнародного «шкандалю» не хотілося б, та й громада, коли що, заступитися може, — Москва пішла протоптаним шляхом.

Директорку змусили написати заяву на звільнення. Замість людини, що власними руками працювала над становленням книгозбірні, було заслано... «троянського коня». І, як показує час, нова директорка добре знає своє призначення — над кожним працівником Бібліотеки нині висить «дамоклів меч» 1937 року. Показовим став її перший вихід у світ — п'ятихвилинна участь і демонстративний вихід із зали на Шевченківському вечорі, а також неприховане абсолютне нерозуміння того, як має працювати й розвиватися Українська бібліотека.

Деякі прихильники та «благородные осведомители» московських урядників аргументують події навколо Бібліотеки української літератури таким чином: «Бібліотека московська — Москва що хоче,те й робить».

Тепер настав час нагадати, чия ж це бібліотека. Згідно з результатами Всеросійського перепису населення 2002 року, українці є третьою найбільшою за чисельністю національністю, що населяє Росію (близько трьох мільйонів людей назвали себе українцями, насправді — набагато більше). Українська бібліотека створена і фінансується на гроші платників податків, поміж яких згадана вище цифра — українці. Нагадаймо також, що це ЄДИНА українська бібліотека на території всієї величезної країни, по українських осередках створено лише невеликі книгозбірні. Крім того, більша частина фонду Бібліотеки формувалася з подарунків українських видавництв, громадських організацій, української діаспори та держави Україна.

Фондами Української бібліотеки (близько 50 тис. одиниць зберігання) користуються, крім українців, також російські науковці та студенти. Адже провідні російські бібліотеки, навіть «ленінка», мають дещо іншу політику формування власних фондів — частка сучасних українських видань надзвичайно мала.

Крім того, в Бібліотеці української літератури діє Відділ російської україніки, де зібрано унікальну добірку періодики, книг, виданих українською діаспорою, та інших друкованих і аудіовізуальних документів, рукописів, що відображають життя українців Росії.

І ще одне: ті люди, яких тепер намагаються посунути з дороги, — хто всі вісімнадцять, хто менше років самовіддано працював над відродженням Української бібліотеки, хто гнув спину над стосами книжок, принижувався на всіх рівнях російської бюрократії — чому вони мають залишити свою справу?! Невже тому, що в Росії деякі верстви «образованного общества» не звикли бачити на одній полиці «правильну» і «неправильну» літературу?!

Андрій Лісовський, журналіст
Українське слово № 44 31 жовтня - 6 листопада 2007 р.

Триває нищення української бібліотеки у Москві

Заява ради регіональної громадської організації «Українці Москви» і правління регіональної організації українців Москви «Громада»

Українська громадськість Москви з подивом сприйняла розміщене на сайті Посольства Російської Федерації в Україні повідомлення про Бібліотеку української літератури в Москві. Складається враження, що його автори або не знайомі з реальним станом справ, або навмисно намагаються видати бажане за дійсне.

Усі факти позитивної роботи Бібліотеки, що наводяться в ньому, можна віднести до періоду до березня нинішнього року, коли Комітетом з культури Москви після пікетів молодиків-хуліганів було розпочато невдалу спробу реформування, а фактично — ліквідації Бібліотеки (про це свідчить відповідний наказ Комітету з культури), незрозуміло, чому цей факт невідомий Посольству.

Із цього часу органами культури Москви здійснюється методичне руйнування Бібліотеки, що знайшло відображення в курсі на нівелювання, вихолощування, розмивання саме українського компонента в її роботі. Перелічимо лише основні, добре відомі російській громадськості факти: примусове написання заяви про звільнення за власним бажанням високопрофесійного директора В. Слюсарчук; призначення на її місце Н. Шаріної, яка не знає української мови, не має навіть віддаленого поняття про українську культуру і літературу, прислану в Бібліотеку, щоб її закрити; створення обстановки, в результаті якої було звільнено вісім бібліотекарів, що знають українську мову і літературу; спроба забороненої російським законодавством цензури фондів і заборони діяльности Українського історичного лекторію; скасування низки запланованих заходів з пропаганди української історії та культури {презентації книги «Мазепа» російського історика Т. Яковлєвої [!], відеопрограм, присвячених творчості видатної української поетеси Олени Теліги та історії дисидентського руху в Україні тощо); спроба зриву передплати на українську періодику і репетицій Української народної хорової капели.

Особливе обурення громадськости викликало звільнення (а фактично вигнання) людини, яка ще наприкінці 1980-х років відродила Бібліотеку (українська бібліотека, що існувала в Москві у 1920-1930-х роках, у 1938 році ліквідована тоталітарним режимом), протягом майже 20 років як ніхто інший багато зробила для створення унікальних бібліотечних фондів (які більш ніж на три чверти складаються з книг, подарованих українськими бібліотеками та приватними особами за сприяння українських організацій Росії, — Ю. Кононенка. Він не тільки відчував постійний тиск із боку нового керівника, але й був поставлений у зовсім нестерпні для роботи умови. Хоча формально Ю. Кононенко звільнений у зв'язку із закінченням строку трудового договору (що також є незаконним), всім зрозуміло, що його звільнення пов'язане з наміром остаточно зруйнувати роботу Бібліотеки. Порушуючи російські закони, директор дотепер не дала письмової відповіді на заяву Ю. Кононенка, який має дві вищі освіти та великий бібліотечний стаж, про прийом на роботу на вакантну посаду (у Бібліотеці близько 10 вакансій), подану ще 2 жовтня.

Наслідком того, що відбулося, є різке погіршення роботи Бібліотеки з обслуговування читачів; у жовтні скасовано низку культурних заходів, оскільки їх не було кому проводити. Чого вартий лише один ганебний факт випуску типографським способом надрукованої програми роботи Бібліотеки української літератури на жовтень, у якій ми нарахували, зокрема й на обкладинці, близько тридцяти (!) грубих граматичних помилок. У результаті звільнення В. Слюсарчук, І. Медведєвої та Ю. Кононенка в Бібліотеці не залишилося жодного (!) бібліографа, який знає українську літературу. Фахівцям бібліотечної справи відомо, що означає виховати бібліографа, так само позначається його відсутність у бібліотеці. Фактично припинено роботу з надання допомоги українським громадським організаціям у регіонах.

Заплановані новим керівництвом Бібліотеки концерти зовсім не враховують її профілю (у них відсутній український репертуар), а призначена директором ведуча музичних програм, як і сама директор, інші прийняті нею співробітники, на жаль, зовсім не уявляють багатства і розмаїтости світу української культури, її найцікавіших взаємозв'язків і перекликів з російською культурою.

Читачів уразив і факт публічного заохочення Н. Шаріною обурливого хамства свого заступника Б. Безпалька, який 12 жовтня 2007 р. намагався розігнати збори читачів Бібліотеки, що відбувалося в її присутності.. Найстарший читач Бібліотеки, ветеран праці П. Явтушенко, обурений відвертим небажанням Н. Шаріної вести конструктивний діалог із читачами, її очевидною демагогією, заявив про своє небажання з'являтися в Бібліотеці, поки тут господарюють ті, хто не поважає цю Бібліотеку, її творців і читачів, — Н. Шаріна і Б. Безпалько.

Уже зараз надходить інформація про тиск, що чиниться на співробітників-українців, які залишилися у Бібліотеці.

От така «зразкова», на думку Посольства Росії, установа...

Ми щиро дякуємо тим діячам російської та української культури, які виступили на захист Бібліотеки. Читач Бібліотеки з моменту її відкриття в 1989 році — Ю. Барабаш, головний науковий співробітник Інституту світової літератури ім. А. М. Горького Російської Академії наук, доктор філологічних наук, професор, лауреат Державної премії РРФСР ім. О. М. Горького і Національної премії України імени Т. Г. Шевченка, пише: «Незважаючи на, як кажуть, скасування наказу про перепрофілювання бібліотеки, практичні дії в цьому напрямку тривають із силою, що наростає. Справа йде до розгрому єдиної в Росії установи такого рівня, до фактичної ліквідації неоціненних книжкових фондів. Керівництво здійснює призначений новий директор бібліотеки, людина, яка не знає ані української мови, ані української історії та культури. Погодьтеся, вже одне це — нонсенс. Чи можна уявити собі на чолі бібліотеки російської літератури людину, яка не знає російської мови та погано орієнтується в питанні, хто такий Пушкін? Тим часом пані директор діє круто й упевнено; забороняє заходи, виживає з бібліотеки розумних знавців своєї справи, працівників, звільняє з безглуздими, сміховинними мотивуваннями Ю. Г. Кононенка — чудового фахівця, ентузіаста і одного із засновників бібліотеки».

Член Громадської ради Бібліотеки, секретар Спілки письменників Росії В. Середін зазначає: «Рада вже один раз збиралася, обговорювала роботу бібліотеки, здавалося б, знайдене загальне порозуміння, що в такій обстановці легко втратити те, що створювалося десятиліттями, а головне - потрібно тисячам конкретних читачів. Ну й що? Судячи з подальших кроків нового директора, у неї чітке завдання — розгромити Бібліотеку. Хто їй це завдання поставив і з якою метою — майбутнє покаже».

Голова Читацької ради, ветеран Великої Вітчизняної війни О. Храбан від імени читачів Бібліотеки звернувся з листом до Ю. Лужкова: «Ми вважаємо за необхідне провести уважний і неупереджений розгляд ситуації, що склалася у бібліотеці, спеціально створеною незалежною комісією, за обов'язкової участи представників читацької громадськости. На нашу думку, оздоровлення обстановки, несприятливої та небезпечної для подальшого розвитку Бібліотеки української літератури, атмосфери, що існує в бібліотеці та навколо неї, повинне розпочатися із заміни керівництва. Це думка всіх, хто щиро уболіває за долю бібліотеки, для кого бібліотека ця й створювалася, — її читачів».

Особливо цінуємо ми й те, що тривогу у зв'язку з подіями навколо Бібліотеки української літератури в Москві висловили діячі російської культури в Україні: художній керівник Національного театру російської драми імени Лесі Українки (Київ) Михайло Резникович, директор Літературно-меморіального музею М. Булгакова в Києві Анатолій Кончаковський, завідувач Київського музею 0. Пушкіна Ірина Смолянінова та інші.

РГО «Українці Москви» і РГО українців Москви «Громада» шкодують, що таку неперевірену інформацію поширило дипломатичне представництво Російської Федерації в Україні. У свій час нинішній радник-посланник Посольства В. Лоскутов, який знає Ю. Кононенка з 1996 року, надавав йому і українській громадськості Росії велику допомогу у створенні Бібліотеки. Це ж можна сказати й про керівника одного з департаментів МЗС РФ В. Сорокіна.

Українська громадськість Москви не заявляла, що Уряд Москви негативно ставиться до роботи Бібліотеки, і вельми вдячна за гарні умови для її роботи. Однак нас тривожить, що створена чиновниками від культури несприятлива ситуація не знаходить ніякої оцінки, а керівники міста ухиляються від діалогу з громадськістю, що призводить до зростання напружености, провокує конфлікти на національному ґрунті.

На наш погляд, проблема полягає в тому, що установу культури, покликану ознайомлювати росіян з українською літературою і культурою, сприяти зміцненню російсько-українських культурних зв'язків, хтось навмисно або через некомпетентність намагається зробити заручником сьогоднішніх політичних інтересів, перекрученого розуміння непростих моментів взаємин Росії та України.

Рада регіональної громадської організації «Українці Москви» Правління регіональної громадської організації українців Москви «Громада»

1 листопада 2007 р.
Українське слово №45, 7-13 листопада 2007 р.

У Росії закрили єдину українську бібліотеку

У Москві після другого за минулий тиждень обшуку опечатали і зачинили єдину на території Росії бібліотеку української літератури.

Директор бібліотеки Наталя Шарина, на яку посилається інформагенція УНІАН, серед наслідків обшуку 24 грудня назвала вилучення жорстких дисків з комп`ютерів, а також читацьких квитків.

За словами директора, підставою для обшуку стала постанова слідчого відділу з боротьби з екстремізмом Центрального адміністративного округу МВС Росії у Москві. Його проводили співробітники цього відділу Павло Тимофеєв та Ацамаз Багдаєв. Вони, за словами Наталі Шариної, ці співробітники МВС Росії під час щорічного вивозу сміття з бібліотеки – старих буклетів, вивісок, стільців – за участю російських телеканалів: Першого каналу і Вести намагалися підкинути в це сміття принесені з собою видання. Директор бібліотеки сказала, що спочатку Тимофеєв намагався покласти цю літературу на книжкові полиці усередині бібліотеки, проте після того, як це помітили співробітники, і «вигнали його з будівлі», він кинув згорток у сміттєвоз.

Після того, як згорток дістали зі сміттєвоза співробітники бібліотеки, представники МВС зачинили його в автомобілі.

Наталя Шарина також повідомила, що після написання протоколу, куди було внесено всю цю інформацію, на місце прибула заступник начальника Управління культури Центрального адміністративного округу Москви Оксана Гришина, яка заявила, що бібліотека мала бути закритою раніше на підставі нібито відправленого факсу на адресу директора того закладу.

Відтак, бібліотеку було опечатано й зачинено у п‘ятницю 24 грудня.

Пані Шарина заявила також про намір звернутися за даним фактом до прокуратури і до служби власної безпеки МВС Росії, оскільки, за її словами, слідчі погрожували їй, заявляючи зокрема, що вона своєю поведінкою "погіршує своє становище".

Що стосується причин закриття бібліотеки, то її директор вважає, що це пов‘язано з останніми подіями у Москві, а саме із заворушеннями на Манежній площі.

"Президент Росії сказав боротися з екстремізмом і націоналізмом – ось вони і борються", - сказала Наталя Шарина в інтерв‘ю УНІАН.

Напередодні, 23 грудня відділ боротьби з екстремізмом МВС Росії вилучив з Бібліотеки української літератури в Москві понад 50 книг для проведення психолого-лінгвістичної експертизи. Це, зокрема, книги про митрополита Андрія Шептицького, про ОУН-УПА, про діяльність руху "Пора", а також примірники газет "Нація і держава", "Шлях перемоги", "Українське слово".

Минулого тижня російське міністерство внутрішніх справ поширило заяву, у якій сказано, що під час обшуку були виявлені "книги та видання, які російська експертиза вважає екстремістськими та антиросійськими".

"Співробітники ГУ МВС Росії по Центральному федеральному округу провели обшуки в державному закладі культури Москви "Бібліотека української літератури", пов'язані із раніше порушеною кримінальною справою за статтею 282 "Збудження ненависті або ворожнечі". Вже виявлена література, яку можна віднести до екстремістської".

Минулого тижня українське зовнішньополітичне відомство звернулося до російської влади за роз'ясненнями, однак про реакцію досі не повідомлялося.

Бібліотека української літератури в Москві існувала з 1918-го до 1949-го року і знову була створена силами української громади Москви у 1989-му. Впродовж років її підтримувaли та надсилали книги великі українські видавництва, майже всі найбільші бібліотеки України, а також представники української діаспори за кордоном.

Працівники біблiотеки неодноразово заявляли про тиск та переслідування з боку Федеральної служби безпеки Росії.

Бібліотека, фонд якої нараховує понад 50 тисяч книжок, покликана була задовольнити інтерес чисельної української громади до рідної мови та літератури.

Кількість етнічних українців у Росії, за різними підрахунками, сягає 7 мільйонів, втім бібліотека була першим і поки що єдиним державним закладом для задоволення освітніх та культурних потреб українців у тій країні. Доступ до українських періодичних видань, а також програм українського телебачення і надалі залишається обмеженим.

Чергова антиукраїнська акція в Москві

Закриття і опечатування Бібліотеки української літератури в Москві - доконаний факт. Факт зневаги до українців теперішніх російських державних діячів. Може факт їхньої ненависті до українців. Після багаторазового наголошення теперішнім прем’єр-міністром Російської Федерації Владіміром Путіним свого несприйняття України і всього українського, починаючи з недопустимих зауважень стосовно Президента України і закінчуючи обурливою заявою щодо участі українців у перемозі над фашизмом, закриття Бібліотеки не є несподіваним. Несподіваним і незрозумілим для мене є інше - мовчання і мовчазна підтримка цієї, відверто кажучи, профашистської політики російською інтелігенцією. Це світового рівня вчені, письменники, поети, артисти, це лікарі і економісти, це вчителі шкіл і професура вищих учбових закладів, які готують для Російської Федерації спеціалістів різних галузей виробництва, медицини, освіти, культури і формують громадян країни, їхню свідомість, їхню ментальність. На них лежить величезна відповідальність за майбутнє великої країни і багатомільйонного народу. Ким цей народ стане - пострахом для сусідів чи прикладом для них? Величезні людські і матеріальні ресурси країни будуть спрямовані на розбудову інфраструктури країни і покращення життя громадян чи виключно на задоволення імперських амбіцій керівництва і вічної боротьби з будь яким проявом гідності інших народів (яких В.Путін видно з великим внутрішнім задоволення садиста збирається “мочить по сортирам”)? На підступне отруєння інакомислячих (може просто мислячих) радіоактивним полонієм, ртуттю, діоксином, підле вбивство неугодних у ліфтах та організованих аваріях на дорогах чи розвиток науки, освіти, мистецтва у власній країні? Відповідальність за вирішення цієї дилеми лежить на інтелігенції, на еліті країни. І тому мене дуже непокоїть їхня мовчанка. Більшість з них - безумовно патріоти своєї Батьківщини. Читаю матеріали Семінару про стратегії розвитку фундаментальної науки в пострадянському просторі (детальніше див. на http://www.mbastrategy.ua). Читаю Відкритий лист Президенту і Голові Уряду Російської Федерації (http://www.hep.phys.soton.ac.uk/~belyaev/open_letter/), підписаний багатьма провідними російськими вченими, які працюють в основному за кордоном. Їм болить занепад освіти і науки на Батьківщині. Вони застерігають керівництво держави від тенденції, яка спостерігається в країні щодо науки і освіти і кваліфіковано радять, як цю тенденцію змінити. Вони патріоти. Тому глибоко вірю, що розуміють і підтримують патріотичні почуття інших. Прагнення розвивати науку, освіту, економіку у своїх країнах. Розвиватися поряд для добра. Не для потопту одними інших. Звичайно, ми різні. Але ця данність якраз і забезпечує наш розвиток. Смерть розвитку у монополії і одноманітності.

Українці, як і росіяни, мешкають в різних країнах, на всіх континентах. І мене боляче вражає той факт, що в Канаді, де мешкає трохи більше одного мільйона українців існують українські церкви, українські дитячі садки, українсько-англійські школи, провадяться наукові дослідження української історії, українська мова представлена в теле- і радіопросторі, а в Російській Федерації, де мешкає біля десяти мільйонів українців, цього всього практично немає. Ба більше того, останні події (ліквідація Федеральної національно-культурної автономії українців Росії, закриття Бібліотеки української літератури в Москві) свідчить про цільову антиукраїнську політику керівництва держави.

Закрито кримінальну справу проти Бібліотеки української літератури

Закрита кримінальна справа проти Бібліотеки української літератури в Москві та її директора Наталії Шаріної. Про це повідомили в МЗС України. Російські судові органи поставили крапку в цій ситуації. "Сьогодні можна із задоволенням констатувати той факт, що за результатами проведеного слідства правоохоронними органами Росії не виявлено жодних ознак наявності подібної літератури (екстремістського характеру - ред.) в Бібліотеці та складу злочину в діях її директора. Також суд зобов’язав російські правоохоронні органи повернути бібліотеці книжки та сервери, що були вилучені в ході слідства, а для директора бібліотеки повинні бути створені умови для реабілітації нею свого доброго ім’я". - Йдеться в коментарі Департаменту інформаційної політики МЗС України.

Нагадаємо, кримінальна справа була порушена торік у грудні на підставі, начебто, поширення бібліотекою літератури екстремістського характеру. Такої літератури - не виявлено, як і ознак злочину в діях директорки бібліотеки Наталі Шариної. Бібліотека кілька місяців не працювала, там неодноразового проводилися обшуки, російська міліція вилучила книжки Грушевського, видання зі згадкою про Бандеру та інших діячів.

Ліквідація національно-культурної автономії українців

У РФ ліквідували Федеральну національно-культурну автономію українців

Верховний суд РФ ліквідував Федеральну національно-культурну автономію українців Росії, виключивши організацію з реєстру юридичних осіб. Таким чином, суд задовольнив заяву Мін'юсту РФ. Сьогодні було оголошено тільки резолютивну частину рішення, тому мотиви його поки не відомі. Учасники процесу зможуть оскаржити його після оголошення повної версії рішення.

Мін'юст РФ у жовтні 2009 року призупинив діяльність організації після низки комплексних перевірок і виявлення порушень у господарській діяльності, передає РИА "Новости".

На думку міністерства, голова ФНКА Валерій Семененко знехтував забороною влади і продовжив участь у суспільному житті, виступаючи на радіо і фігуруючи серед організаторів "заходів, присвячених пам'яті жертв Голодомору і вбивства українців у 1930-х роках".

Мін'юст визнав це порушенням чинного законодавства і після попередження на адресу ФНКА звернувся до Верховного суду РФ із заявою про її ліквідацію. Раніше в травні Тверський суд Москви відхилив позов Семененка з проханням визнати незаконним попередження Мін'юсту. На початку вересня Мосміськсуд визнав законним винесення Мін'юстом РФ попередження на адресу автономії, давши тим самим можливість ВС РФ розглянути заяву про ліквідацію ФНКА.

Семененко стверджує, що ліквідація автономії відбувається необґрунтовано і він точно виконував приписи Мін'юсту, виступаючи на радіо як приватна особа, вийшовши зі складу організаторів конференції, присвяченої жертвам Голодомору. Він не назвав офіційних причин припинення діяльності автономії, однак припускає, що вони пов'язані з політикою.

Зазначимо, в травні минулого року Прикордонна служба ФСБ Росії заборонила в'їзд на територію РФ одному з лідерів Об'єднання українців Росії Юрію Кононенку, який має виданий в установленому порядку дозвіл на постійне проживання та свідоцтво на проживання в Росії.

Раніше українська діаспора в Росії заявила про політичний тиск на український культурний рух у РФ. Про це у РФ повідомили у Раді керівників українських громадських організацій Росії.

Зокрема, керівники організацій діаспори стверджують, що під жорстким тиском з боку органів державної влади Російської Федерації українські культурно-освітні організації Росії опинилися починаючи з кінця 2004 року.

Российских украинцев лишили национально-культурной автономии

Таким образом был удовлетворен иск министерства юстиции РФ, которое добивалось роспуска этой организации в связи с "обнаружением нарушений в хозяйственной деятельности".

Работа ФНКАУ была приостановлена еще в октябре 2009 года, однако председатель Валерий Семененко продолжал выступать в СМИ, участвовать в общественной жизни и организовывать мероприятия, посвященные памяти жертв Голодомора.

Все эти мероприятия стали поводом для обращения Минюста в суд с иском о закрытии организации, так как в ведомстве сочли деятельность Семененко нарушением действующего законодательства.

Кроме того, иск Минюста базировался на жалобе активиста фонда "Отечество" Николая Журавлева, который заявлял, что ФНКАУ ведет политическую деятельность, прославляет бандеровцев и льет "один негатив" на Россию.

В то же время сам Семененко заявлял, что его выступления на радио и участие в организации различных мероприятий были его личной инициативой, где он выступал как частное лицо, а не председатель ФНКАУ.

Он также высказывал предположение, что Минюст добивается закрытия его организации из неких политических соображений.

Ранее сообщалось, что первый заместитель главы Объединения украинцев России (ОУР) - гражданин Украины Юрий Кононенко - в 2009 году не был допущен на территорию РФ, где проживает его семья. Пограничники заявили, что въезд запрещен инструкциями неназванных "компетентных органов".

ФНКАУ и ОУР активно работали в России с начала 2000-х годов. При этом обе эти организации нередко обвиняли в том, что они занимаются не столько популяризацией украинского языка и культуры, сколько пропагандой националистических ценностей и прославлением персонажей вроде Ивана Мазепы и Степана Бандеры.

Брутально порушено права українців, які проживають у Росії

Заява Проводу Українських Націоналістів з приводу рішення Верховного суду РФ про ліквідацію федеральної національно-культурної автономії українців у Росії

24 листопада 2010 року Верховний Суд Російської Федерації оголосив рішення про ліквідацію Федеральної національно-культурної автономії українців у Російській Федерації (ФНКАУ). Фактично діяльність ФНКАУ була зупинена силовими діями влади ще у жовтні 2009 року. Приводом для остаточної ліквідації стали дії активу ФНКАУ, спрямовані на висвітлення у ЗМІ утисків з боку влади діяльности національно-культурної автономії, заходи з ушанування на території Російської Федерації жертв Голодомору українців 1932-1933 років. Російська держава цими діями продовжила політику систематичного порушення права громадян-українців на збереження власної мови і культури. Згадаймо руйнування єдиної української бібліотеки в Москві, перешкоджання відкриттю шкіл з українською мовою навчання.

Особливо блюзнірськими виглядають такі дії з боку влади держави, що нахабно повчає сусідів щодо обов’язковости розвитку російської мови у їхніх країнах, агресивно просуває концепцію «Русского мира».
Провід Українських Націоналістів висловлює глибоке обурення порушенням прав українців у Російській Федерації. Ми вважаємо такі дії влади Російської Федерації нецивілізованими і ворожими.

Звертаємось до Президента України В.Януковича, Прем’єр-міністра України М.Азарова, Голови Верховної Ради України В.Литвина з вимогою вжити невідкладних заходів для захисту прав українців, що проживають у Російській Федерації, для збереження української мови, культури, вільної громадської діяльности національно-культурних об’єднань. Нагадуємо, що влада України традиційно проголошує Російську Федерацію стратегічним партнером України.

Провід Українських Націоналістів закликає всіх українців, усі українські партії, громадські об’єднання в Україні і світі висловити свою солідарність із українцями Росії та піднести свій голос за відновлення узурпованих російською владою прав.

Провід Українських Націоналістів

Українське слово № 48 (3506) 1 грудня – 7 грудня 2010 року

Автономію українців у Росії закрили через політику - Лавров

Національно-культурну автономію українців Росії закрили через її політичну діяльність. Про це заявив очільник МЗС Росії Сергій Лавров.

За його словами, це об'єднання займалося не тим, що записано у статуті. Він уточнив, що замість культурних і освітніх питань організація вела політичну діяльність. "Та ще й таку, яка могла підірвати двосторонні відносини держав. Також виявили порушення, пов'язані із реєстрацією об'єднання", - додав російський чиновник.

Слід відзначити, що Федеральна національно-культурна автономія "Українці Росії" була зареєстрована 15 травня 1998р. як громадська організація, що здійснює благодійну діяльність у сфері культури і мистецтва.

24 листопада Верховний суд РФ ухвалив рішення ліквідувати Федеральну національно-культурну автономію українців Росії. Рішенням Верховного суду Росії був задоволений позов Міністерства юстиції РФ, яке домагалося розпуску цієї організації у зв'язку з "виявленням порушень у господарській діяльності".

Крім того, позов Мін'юсту базувався на скарзі активіста фонду "Родіна" Миколи Журавльова, який заявляв, що ФНКА УР "веде політичну діяльність, прославляє бандерівців і виливає негатив на Росію".

Об'єднання українців Росії ліквідовано. Верховенство закону чи політики?

Верховний суд Російської Федерації задовольнив позов Міністерства юстиції РФ з проханням ліквідувати Об`єднання українців Росії. Відповідне рішення оголосив суддя Верховного суду Росії Микола Романенков, до речі, той самий, що поставив жирну крапку на ще одній загальноросійській українській організації - "Федеральній національно-культурній автономії українців Росії".

«Вислухавши пояснення представників Мін’юсту та Об`єднання українців Росії, дослідивши матеріали справи, вислухавши судові дебати, Верховний суд РФ вирішив: заяву Міністерства юстиції РФ задовольнити, ліквідувати загальноросійську громадську організацію «Об`єднання українців Росії», виключивши її з Єдиного державного реєстру юридичних осіб», - сказав М.Романенков.

Засідання суду відбувалося у відкритому режимі. Відповідно до постанови, сторони можуть оскаржити рішення впродовж місця. Мотивоване рішення буде надіслано сторонам поштою у встановлені строки.

Під час засідання Верховного суду РФ жодних нових доказів вини ОУР Мін’юст РФ не надав.

ОУР з рішенням суду не згодне і буде направляти апеляцію у встановлений законом термін. Однак цілком зрозуміло, що позитивних наслідків це не дасть. Немає сумніву в тому, що така висока інстанція як Верховний суд РФ, перш ніж приймати рішення про закриття загальноросійської громадської організації, все добре зважила, і швидше за все, проконсультувалася з відповідними політичними відомствами.

Незважаючи на широку хвилю протестів світових українських організацій, коментарів МЗС України, заяв багатьох відомих політиків, зокрема в Україні, проти закриття ОУР, суд все-таки, ухвалив своє рішення, хоч мізерність звинувачень, висунутих проти об'єднання (і це зрозуміло навіть не юристам), "не тягне" на таку радикальну міру, як ліквідація найбільшої етнічної організації федерального рівня. Російська влада продемонструвала цим кроком своє нехтування думкою світової спільноти, інтересів своїх громадян, а разом з тим - показала українській владі й суспільству, що ті для неї не є авторитетом. Отже, висновок напрошується сам собою: вирішальну роль у цій справі відіграв політичний чинник.

Багаточисельній українській громаді в Росії не залишається нічого іншого, як об'єднатися в нову загальноросійську громадську організацію. І виходячи з умов, в яких вона буде діяти (коли за кожним кроком пильно стежитимуть), приділяти виняткову увагу дотриманню законності і положень власного Статуту.

Але найголовніше на сьогодні - інше: не допустити розколу в українському русі, працювати дружно, злагоджено й прозоро, уникаючи проявів "гетьманства". Ці ж принципи дуже важливо зберегти й на майбутнє.

У жовтні 2011 року стало відомо, що Замоскворецький суд Москви підтримав Міністерство юстиції РФ у справі про ліквідацію Об`єднання українців Росії.

Мін’юст РФ звинувачує екс-співголову ОУР Валерія Семененка у тому, що він у період тимчасового припинення діяльності організації виступав у російських ЗМІ нібито від імені ОУР. Це і стало головним приводом для ліквідації організації.

27 січня 2010 року рішенням Верховного суду РФ було остаточно ліквідовано Федеральну національно-культурну автономію українців Росії (ФНКА УР), яка існувала з 27 березня 1998 року. Позов Мін’юсту РФ базувався на скарзі активіста фонду «Родіна» Журавльова, який заявляв, що ФНКА УР «веде політичну діяльність, прославляє бандерівців і виливає негатив на Росію».

Ганьба дискримінації українців у Росії

Заява УВКР з приводу ухвали Верховного суду РФ про ліквідацію ОУР

Українська Всесвітня Координаційна Рада висловлює свій рішучий протест проти систематичної політики репресій керівництва Російської Федерації щодо української етнічної меншини на теренах Росії, спрямованої на обмеження культурних, духовних та інших потреб українців.

Рішення Верховного суду РФ про ліквідацію єдиної всеросійської української громадської організації «Об’єднання українців Росії» є ще однією ланкою в ланцюгу заходів, які можна розцінювати як політику цілковитої ліквідації та «зачистки» української спільноти в Росії.

Повна відсутність у Росії державних шкіл та дитячих садків з українською мовою викладання, неможливість українцям отримувати теле- і радіопередачі своєю рідною мовою, позбавлення їх можливости відві-дувати українські церкви — усе це виявилося недостатнім: Верховний суд Російської Федерації вирішив ліквідувати й можливість українцям самоорганізовуватися, визнавши поза законом «Об’єднання українців Росії» — організацію з більш як двадцятирічною історією, біля витоків створення якої стояли такі легендарні постаті, як перший український космонавт Павло Попович, відомий літератор Олександр Руденко-Десняк, нинішній голова ОУР, академік, небіж уславленого Олександра Довженка — Тарас Дудко, а також десятки інших авторитетних представників української громади Росії. Ліквідовано організацію, що мала свої представництва у всіх без винятку суб’єктах Російської Федерації. Організацію, що у своїй діяльності керувалася нормами російського законодавства й принципами міжнародного права, що стосуються прав та свобод представників етнічних меншин.

Розглядаючи справу по суті, Верховний суд Росії цілком проігнорував здійснену керівництвом «Об’єднання українців Росії» роботу відповідно до зауважень російського Міністерства юстиції, задля чого було скликано і проведено позачерговий з’їзд ОУР.
З огляду на викладене вище, вважаємо, що керівництво Української держави повинно зайняти чітку та принципову позицію щодо права на самоорганізацію української громади в Росії, як цього вимагає міжнародне законодавство.

Українська Всесвітня Координаційна Рада зазначає, що Прем’єр-міністр, Міністерство закордонних справ України зайняли адекватну позицію на переговорах із російською стороною щодо відновлення діяльности ОУР. Але, як виявилося, — цього недостатньо. Вважаємо, що в нинішній ситуації повинен заявити свою позицію і Президент України, а становище українців у Росії має бути предметом переговорів на найвищому рівні з керівництвом Російської Федерації.

Ми знаємо, що численні українські громади у світі уважно стежать за розвитком подій у Росії, вони підтримують Об’єднання українців Росії і висловлюють його керівництву та членству свою солідарність.

Українська Всесвітня Координаційна Рада висловлює впевненість, що ніякі дискримінаційні антиукраїнські дії супроти українців Росії сьогодні, як і в минулому, не досягнуть поставленої мети. Впевнені, що українська етнічна меншина в Російській Федерації не зникне з демографічної, соціальної та культурної мапи сучасної Росії.
Ми висловлюємо свою підтримку керівникам українських громад у Росії, тим, хто творив ОУР, тим, хто були і залишаються гідними репрезентантами українства в Російській Федерації, попри шалений тиск і протидію, ми віримо, що вони з честю виконають свою місію, виявлять солідарність і згуртованість у справі збереження й захисту українського громадського життя в Росії.

Звертаючись до українців Росії, до керівництва ОУР, заявляємо, що Українська Всесвітня Координаційна Рада, українські громади різних держав світу впевнені: спільними зусиллями нам вдасться зберегти реальне Об’єднання українців Росії як невід’ємну складову частину світового українства.

Голова Української
Всесвітньої
Координаційної Ради
Михайло Ратушний

Мін'юст Росії вже вдруге відмовився реєструвати
Український конгрес Росії

За матеріалами прес-служби Українського Конгресу Росії (з коментарем Василя Коломацького)

Міністерство юстиції Росії вдруге відмовило у внесенні Загальноросійської громадської національно-культурної організації «Український конгрес Росії» (УКР) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Про це нам повідомили в прес-службі «Українського конгресу Росії».

29 липня відбулося чергове засідання Правління Українського Конгресу Росії, яке традиційно проходило у форматі скайп-конференції. Так, голова УКР Любов Дяченко повідомила про те, що Мін'юст Російської Федерації знову відмовив у внесенні Загальноросійської громадської національно-культурної організації "Український Конгрес Росії" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб (ЄДРЮО).

«Цікавим, якщо не сказати більше, видається той факт, що окремі претензії до Статуту УКР були висунуті Мін'юстом уперше, хоча минулого разу чиновники на них чомусь не звернули ніякої уваги», - говорить пані Любов.

Тож, наразі організація стоїть перед дилемою: проводити повторний з'їзд і вносити зазначені в переліку зміни й уточнення до Статуту організації, чи спробувати довести свою правоту в суді або під час зустрічі з одним із високопоставлених чиновників реєструючого органу. Обидві пропозиції повинні пройти процедуру голосування за участі всіх членів Правління.

24 листопада 2012 руку у приміщенні Національного культурного центру України в Москві відбувся засновницький з'їзд загальноросійської громадської організації «Український конгрес Росії», рішення про створення якого було ухвалене українськими громадськими організаціями Росії 26 травня 2012 року.

27 січня 2010 року рішенням Верховного суду РФ за позовом Мін'юсту було ліквідовано Федеральну національно-культурну автономію українців Росії, яка існувала з 27 березня 1998 року.

Позов базувався на скарзі активіста фонду «Батьківщина» Журавльова, який заявляв, що ФНКА УР «веде політичну діяльність, прославляє бандерівців і виливає негатив на Росію». 18 травня 2012 року Верховний суд Росії остаточно ухвалив рішення про ліквідацію Об'єднання українців Росії і виключення його з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. 9 квітня 2012 Міністерство юстиції Росії зареєструвало нову Федеральну національно-культурну автономію «Українці Росії», на установчий з'їзд якої не пустили українських журналістів, а українська діаспора заявила, що нова організація створюється без її відома.

За повідомленням прес-служби УКР, розглядалися також питання участі делегатів та офіційних гостей від Росії в роботі X Світового Конгресу Українців, що відбудеться у Львові з 20 по 22 серпня ц.р. і перспектив подальшої співпраці з СКУ, зокрема, обрання представників українських організацій РФ до керівних органів цієї світової діаспорної надбудови.

Як вже повідомлялося, п'ять українських громадських організацій Росії подали заявки на вступ до Світового Конгресу Українців, створили Оргкомітет і сформували представницьку делегацію на форум - саме через ці п'ять організацій російське українство буде в подальшому проводити загальну політику співпраці з СКУ.

З цією метою, Оргкомітет має намір перед початком роботи Конгресу у Львові зібрати делегатів від Росії і виробити спільні засади такої співпраці, зокрема визначитися з кандидатурами для обрання до Рад і Комісій СКУ.

На Правлінні обговорювалися також питання роботи інформаційно-аналітичного порталу ukrros.info, що з 27 липня ц.р. має назву "Українці Росії", яка від початку заснування цього веб-сайту була відображена в його доменному імені.

Коментар головного редактора.

В прес-релізі міститься два важливих пункти, кожний із яких вимагає окремого коментаря.

По-перше, влада Росії вдруге відмовила Українському Конгресу Росії (УКР) в реєстрації. Установчий з'їзд цієї організації пройшов восени минулого року, і ось, через 11 місяців після події у чиновників все ще виникають питання по Статуту і назві організації. Причому висуваються все нові і нові вимоги. Зокрема чиновників не влаштовує той факт, що назва організації ясно не відзеркалює її мету. Звинувачення сміхотворні. Чим може не подобатися назва - Український конгрес Росії?

Дії чиновників Мін'юсту Російської Федерації пояснюються тим, що вище керівництво Росії не бажає мати у країні авторитетну українську організацію. Саме тому у 2010 році було юридично ліквідовано Федеральну національно-культурну автнономію «Українці Росії», а у 2012 році було юридично ліквідовано Об»єднання українців Росії (ОУР). Обидві ліквідації відбулися за поданням того самого Мін'юсту, який нині відмовляється реєструвати УКР. Яку ж мету переслідує вище керівництво Росії? Повну асиміляцію українців Росії, причому мовчазну і без офіційних протестів. З метою фальшивого представництва українців при владі у 2012 році було зареєстровано підставну ФНКА УР під проводом «порнографа» Богдана Безпалька, яку українці Росії не визнають за справжню громадську організацію. (Сам Богдан Безпалько об'явлений судом у розшук у справі побиття ним працівниць Української бібліотеки у Москві).

Можна передбачити, що діаспора намагатиметься і далі реєструвани УКР, в той час як влада зволікатиме з її реєстрацією. В цьому процесі голос офіційних чинників України та світових правозахисних організацій мав би вплинути на вирішення конфліктної ситуації. Потрібно публічно стидати авторитарний режим Володимира Путіна за насильницьку асиміляцію українців Росії. Нагадаємо, що згідно перепису в період з 2002 по 2010 рік кількість українців у Росії зменшилася на 34%. Ось справжні результати національної політики у сучасній Росії.

По-друге, на що потрібно звернути увагу у прес-релізі, це на бажання делегації російських українців вплинути на склад Рад і Комісій СКУ. Бажання ніби цілком природнє - спроба прийняти участь у роботі СКУ, та на благо світового українства. Якби не одна обставина - склад делегатів від Росії, які й будуть приймати рішення. На жаль серед делегації домінують представники правлячої партії «Единая Россия», а також представники Московської патріархії, а також ті, хто «прославився» порушенням демократичних норм в ОУР. Тому варто згадати лідерів делегації, які викликають сумніви: пп. Гіржов, Винник, Семененко і Шелест. «Кобза» вже писала про це більш детально. Тепер виникає питання - в які Комісії і Ради СКУ будуть проштовхувати своїх людей московські керівники? Чи зацікавить їх, наприклад, Комісія з культури? Чи можливо Рада «Суспільна служба»? Навряд чи. А ось така політично значима Комісія, як Комісія Людських і Громадянських Прав (КЛГП) майже напевне буде в центрі їх уваги. Адже саме ця Комісія протягом п'ятнадцяти років свого існування захищала ногінські парафії, протестувала проти вбивств та побиття українських активістів у Росії, захищала Бібліотеку української літератури у Москві, писала про закриття недільних шкіл у Москві і Тюмені, протестувала проти ліквідації ОУР і ФНКА УР, писала листи президентам Росії Єльцину і Путіну, Комісарам у справах національних меншин Максу ван дер Стулу та Кнуту Воллебеку. Саме КЛГП підготувала 50-сторінковий «Ногінський документ» та «Свідчення ногінських парафіян». Написала дослідження «Демографічна карта розселення українців у Росії». КЛГП всі ці роки вірно і сміливо стояла на сторожі покривджених прав українців Росії.

Напевне що робота КЛГП не подобалася у Кремлі і Свято-Даниловому монастирі. Але не лише у Кремлі. Згадаємо, як колишній голова ОУР Олександр Руденко-Десняк та Юрій Кононенко протестували проти того, щоб голова Комітету у справах української громади у Росії Василь Коломацький проводив Сесію КЛГП у Києві у 2003 році у рамках VIII Світового Конгресу Українців. А через кілька років Олександр Руденко-Десняк надіслав в СКУ категоричну вимогу заміни Василя Коломацького на Юрія Кононенка на посаді Голови Комітету у справах української громади у Росії. В той же час пригадаємо, як Юрій Кононенко та Валерій Семененко у некролозі ОУР, з приводу убивства Голови тульської організації «Батьківська стріха» Володимира Сенишина, «обережно» назвали убивство "трагічною загибеллю" без вказівки на її насильницький характер. (Явна спроба не загострювати відносини із владою). Отже, потрібно відзначити, що як керівництво Росії, так і керівництво ОУР протягом років поділяли негативне ставлення до роботи Комісії і її напрямку на документування і оприлюднення порушень прав людини. Тому можна припустити, що саме керівництво в КЛГП буде політичною метою вірних прихильників Президента Путіна і Патріарха Кирила. Цілком вирогідно, що кандидатом від Росії на посаду в КЛГП буде п. Сергій Винник, юрист і голова Контрольно-ревізійної комісії омського обласного відділення партії «Единая Россия». Пан Сергій у серпні минулого року відвідав офіс СКУ у Торонто. Нагадаємо, що пан Сергій Винник ніяк не виявив себе в правозахисті.

Висловлю побажання щоб КЛГП очолив громадський діяч, відомий своєю правозахисною роботою, і далекий як від Кремля, так і від Свято-Данилового монастиря. Сподіваюся, на це є всі підстави.