Тарас Мельничук

Вовки

У вовчому стаді —
                  любовний шал!
Гризня, мов різня,
                      на бігу.
З горла стікає
                кривавий шарф
І кров — з кровожадних губ.

Ненажерливе царство
                              вовків, —
Не театр. Не цирк!
Без клацання вовчих кликів
Світ —
        цинковий
        цвинтар
          цифр.
У вовчому світі — вовча
                            любов:
Брат — і той вуркаган.
Сплітайся в смертельний
                            клубок,
Жери! — а потім ригай.
Батьківщина у вовка —
        не ліс, не барліг,
А шкіра посріблена власна.
Ікла зберіг —
            батьківщину зберіг
І вовче щастя ікласте.

Шкіра коштує крові:
Кров'ю живе земля.
Вовчі очі багрові
Світять з пітьми,
як брильянт.

Шкіра коштує крові,
Шкіра коштує куль, —
І гинуть дурні корови,
Й скелети стирчать з козуль.

Вовки — царі, а не в'язні,
Їх царство — розбій і ліс.
По ікластій морді
                    розмазують
Невинність овечих сліз.

... Вовки за вовками рядами
Біжать, мов колонки цифр...
Скаженіє мисливців орда,
Прапори вогняні,
                як люцифери...
Гайда! —
      Трави! Обкладай!
      Вбивство — не цирк!..
Вовкодави мчать по слідах...
            Пальба:
              Бах - бах! -
Постріли, як мотоцикл.

Вовкодави усіх не задавлять,
І жакан скосить не всіх...
А десь вовченята ридають —
Виють на гавкіт псів...
          Вовк.
          Поранений.
          Сів.
Пронеслася собача орда.
          Вовк.
          Миє.
          Рану.
          В росі.
Бо і вовча кров —
                  не вода!

Воля коштує крові,
Воля коштує куль...
В червоній. Від крові.
                      Діброві, –
Плач. Козуль...

Вовк повзе до барлогу,
У вухах іще кулі
                    бринять...
Розбухлу, поранену ногу
Кладе на своє вовченя.

Вовченя йому лиже рану,
Пригортається — і дрижить...
Ще не знає, що вбито маму,
Й що йому —
        пізно чи рано —
Доведеться
          по-вовчому
                    жить.

Джерело: архів поета