Тарас Мельничук

Вибрані поезії

***
А всім, усім смертям назло,
Назло усім чортам ікластим –
Мені й сьогодні повезло:
Світ дав мені
                  ще день один –
І ще одне
            життя і щастя.

Життя і щастя?..
                    Це не так!
Життя –
            це щастя! –
                          ось де суть.
Хай не цвіте...
                  Але – пасуть,
Пасуть іще корови в полі
Сріблясту –
                в інеї –
                          траву...
І є – тополі...
                    І є – воля...
І я на волі тій –
                    живу.
          Живу!

Ямпіль.
26.ІХ.86р.
Автограф твору

***
-1-
А як було!..
                 З розлуки я вернувся ...
Зернились пшениці ...
                              Я сина ніс ...
І мальви –
                мальви! –
                              в п'ять рядів,
                                          Марусю.
 Які цвітуть сьогодні –
                          не мені.
Ми так ішли!..
                  І мальви колихались ...
Їх цвіт так дзвінко синові сміявсь ...
Чому ж це все відснилось,
                                    відкохалось?..
Чому наш промінь
                        так дочасно згас?..
 
-2-
Я ще жду тебе ...
                  Я жду!
                            Я – жду!!
                                      ти чуєш?!
Я щодня виходжу
                            ген на оболонь ...
Я стою, мов божевільний,
                        мов зачумлений,
На розпутті відчаю
                    й осóнь.
Може з'явишся на обрії ...
                        у синьому ...
Може, в білім ...
                  Може, у червонім
                                          платті –
На руках із сином ...
            Із русявим сином ...
Може з'явишся ...
          Бо ти не просто жінка –
                              мати!
Автограф твору

***
Яблуня народила
стільки яблук
що й сама не знає скільки
і навіть не знає
хто з них дівчинка
а хто хлопчик
Та й звідки їй знати
як хвостик і в того
і в того і в того
а що з другого боку –
не видно
І яблуня витягує гілку:
  – Що-ще там?..
  – Ро-са-а ..
  – Ага, значить дівчинка
певне, що дівчинка
бо всі дівчатка рум'яні
веселі й красиві
боже які ж красиві
у мене дівчатка
он у сусідки
не такі ...
    І так засинає ...
А дівчатка ростуть
і хлопчики ростуть
зазирають
у сусідній горóд
ох коби вже живше!..
    І раптом – гуп –
    І донечки нема
    і знову гуп –
    і хлопчика нема
    Гуп – гуп – гуп
        гуп – гуп –
           гуп –
    Зима

     і мати –
     сама
Автограф твору

***
Я думаю про хліб.
                  Про ту малу зернину,
З якої все – і космос, і життя.
З зернини старт бере людина
До зір, до сонця – в майбуття.
 
Пшеничний хліб на нивах Батьківщини
Це запорука радості й звитяг.
У мирні дні і в грозовý годину
Пшеничний колос – золотий наш стяг.

Летять вітри над нами весновійні
Пшеничний колосок – немов дитя,
А дітям не потрібні хіросіми й війни,
І знає кожна на землі людина:
Хто сіє жито – той збере життя!

Пшеничний колос – наче світ дзвінкий.
Немов нарóди – в колоску зерéнця.
Іди, людино, – й своє зéрно вкинь:
Допоки сяє зéрно – б'ється серце!

Ми сієм ниву житом-серебром,–
Й насущний хліб
                  нам даждь вовік земля.
Хто з житом йде до нас –
                піде від нас з добром,
А хто з вогнем –
                  в огні згорить дотла!

Ми сієм ниву житом-серебром...
Автограф твору

***
Сидять на райдузі
володарі дощів.
Вже спить Дністер.
Спить листя в ньому горілúць,
немов твоє
                розмаяне волосся
(де яблука, мов кулі вогневі,
у затінку сріблястих
поцілунків)...
Та ось заколосився дощ.
Тополі тягнуться до неба –
і люди тягнуться увись.
А сонце золотими пазурцями
упилося в листок.
Це мéдень-день
Он виноград уже в чавильні
кровоточить,
Стрічає літорость безтрепетно
свій скон,
коричневими з синіх
стали в льону очі,
і череда, мов сонцем,
набухла молоком...

...Так дні за днями – чорноброві –
Вітчизну красять молоду:
На світі більшає любові –
І яблук меншає в саду...
Автограф твору

Груша

Пробита нáскрізь рибою вода,
Зоря пере в Дністрі червоне.
Виходить з двору груша молода –
Звірята підставляють їй долоні.
 
Іди, іди у срібне й золоте,
Бо вже не ходять війни у шоломі,
І бусол, стогнучи, несе дітей,
Щоб весело було у домі.
 
Іди, іди туди, де синім дзьóбиком
Читає шибку крапля дощова,
Де за червоним розповитим яблуком
Біжить горúцвіт й муравá.
 
Іди, іди, бо ти є добра груша,
Бо ти поранена осою в золоте...
Бо під тобою скрушно
                            й відчайдушно
Малий Шевченко дніє
                              і росте
Автограф твору

***
Пив я воду з сорокá криниць,
Грівся світлом сорокá криниць.
 
То були криниці і чужі, і братні,
То були зірниці – грона виноградні.
 
То були криниці, мов столітні вúна:
Із землі – з самої серцевини.
 
Дякую криницям
              та ще й тому роду,
Де у жовту спеку
                  пив я синю воду.
 
Пив я синю воду, синю і прозору,
Тільки в кожній бачив наші рідні зорі.
 
Пив я синю воду
              із криниць глибинних,
А мені здавалось –
              вдома з-під калини.
Автограф твору

***
Не покривається слово іржею –
Оживає знову і знову.
Хто слово рідне не береже –
Не вартий доброго слова.
Забудеш матір – забуде й вона
Безпутного сина.
На незасіяних житом ланах –
Вітер суріпицю сіє.
Слово – дитина,
                  а дітям малим
Потрібні тепло і ласка.
Благословен,
хто не тільки має
                      свій дім,
А й пісню свою в нім,
                        і казку.
Автограф твору

Лада

Чорні коси гладити –
Серцем половіти.
Ладо моя, ладонько,
Світе мій!

Ми жалі і райдуги
Семицвітні,
Ладо моя, ладонько,
Цвітню мій.

Нам з тобою лáдити,
Як траві з росою,
Ладо моя, ладонько
З чорною косою.

Однією кладкою
Все життя ітú нам,
Ладо моя, ладонько, –
Єдина!
Автограф твору

***
Світ праці...
              То є добрий світ,
Коли плуги біжать по полю,
Коли цілує очі цвіт
І вітер обійма тополю.

Коли дзвенить каміння площ
Й міста сміються білостінно,
Коли несе житами дощ
Волошка в голубій хустині.
Коли мудрішає залізо –
І хоче стати лемешем,
Щоб світ – спокійний і не грізний –
Плив під вітрилами вишень,

Щоб зорі паслися на волі
В вишневі ранки й вечори,
І щоб була тополя в полі,
А біля серця – явори.

Щоб не гірка була робота,
Солодкі сон, вода і хліб –
І щоб калину при воротях –
Всі посадить собі змогли б.
Автограф твору

***
Жур-жур-жура-влі...
Птахосúнь...птахосóнь –
Трошки неба до землі,
Трошки пташечки до скронь.

Цілункýється востаннє
Жайворóсся...квітосúнь...
Жур-жур –
і розтанем...
Ти ж востаннє
                  над устами
Журавлятко пронеси!..
Автограф твору

***
Дощ кульгає
по мокрій дорозі,
А дорога ночує
і мерзне в лісах,
І місяць пастушить
гори, кохання і сльози,
І осіння музика айстр
бренить, що я – сам.

Сам,
цілу ніч.
Цілий вік...
          А уранці
Дятел тривогу
У лісі забив:
Ідіть! – тук-тук-тук, –
потопає стара ялиця
у шанці
І стріляють бронею з Карпат
аж десь поза Віслу дуби,
Іду і кажу вам:
Скоряйтеся щастю,
Котре мелють
            млини зірок
і дятли малинові тчуть,
А я для вас землю,
сповиту опалим червоним рястом,
Озолочу,
Озолочу!

Тут не живуть
Ні куличата,
ні білокрилі крячки,
Лиш дощ танцює
по срібних дзеркалах
плес...
Не згори, моє небо!
Не згоріть, мої кроки!
Не згори, мій Космаче!
Тікай, моя земле,
з-під касок і танків
незрячих –
І впади на калину,
впади на тернину
білим тілом берез!
Автограф твору

***
Вкраїна...
Висять дощі
На червонім галуззі
калини
Листок калини повернувся лицем
до осіннього привядання,
Спить.
А там, де соняшник
зайшов по шию
в кохання,– у світіння
                    у сіяння
пить-пить,–
перепілка скиртує
останні снопи
і коники
під вересневий видзвін
в сяйві медуниці
складають сіно
в золоті копиці.
Автограф твору

***
  ці окуповані
  квітневим сонцем
  дні
  такі жагучі спраглі
  як зголоднілі за жінками
  солдати на війні

вони не провіщають
кров
а провіщають
стрибливе як стілець
дитинство зайченяти
метеликів
у жовтих краватках
і повний кошик
ароматів

щоб світ не був
як патронташ
Автограф твору

***
ми живемо –
й ім'я нам Життя,
умрем –
ім'я нам Життя,

бо залишається
після нас

небо вітчизна
дитя

ім'я нам Життя,
        Життя!
Автограф твору

***
сини суцвіть, роси
і клена, що летить,
прийдуть і розстібнуться
на всі бджоли
і скинуть з себе одіж
наче пісню –
і сяйво їхнє розлетиться
по схилах гір
що аж болять
і сни я висушу
коло вікна
і черепахою напевне
здасться рідна хата
що дослухається
як лускає горох
із металевого стручка
щоб поглумитися
над нами
Автограф твору

***
кульбаба з білою
парасолькою
потонула в гомоні
пташинім
а їй хотілося до
неба
бо в парасольці
росяніло сонце
нараз прибіг
Вічний Мандрівник
і не встигла
кульбаба згорнути
парасольку
як він дмухнув
по-верховинськи
і парасолька
неба не побачила
а кульбаба
під мокрим дощиком
хилилася хилилася
аж доки перестала бути
квіткою
Автограф твору

***
капає свічка сонця
шпак ще живе
ще я гріюсь даруйте
під боком у жінки
а вже жоржини обросли
колючим глодом
хтось розчавив бджолу
що йшла із медом
й годинник цокає
стрілками
немов на милицях іде
і капає капає
свічка сонця
Автограф твору

***
Доброго ранку, моя любове,–
Та, що немає,– й що вічно є.
До останнього скрику,
До останнього болю –
Ти неспіймане сонце моє.
А спіймав би – згасив би...
            Само би погасло...
А може – хто знає...
              а може – і ні...

А сонечко ясне,
а сонечко красне –
моє!–
у тебе лежить коло ніг
і не зна,
що людині досить
пелюстки щастя,
яку не убив би
ні вітер
ні сніг.
Автограф твору

***
Кущі стожарів...
          Вишнесік...
З-за зелен-кленів –
              роги оленів...
Жолудем я у землі,
                    у росі,
Де жмурять ведмеді
            очі чоренні.

Ой то не ведмеді, не очі –
                чорниці,
Від них, від чорниць, –
      голуба голубінь...
Десь тут пролітала
          моя жар-птиця,
А тепер не летить –
Хтось убив.
Автограф твору

Джерело: архів поета