Тарас Мельничук
Князь роси
(вибрані поезії)
сутеніє вечір мій вогнем
і журавлем коло криниці
козацьке щастя під конем
а кінь мій білолиций
козацьке щастя під конем
а кінь цілує воду
напився блискавки з вогнем
націлувався крові з броду
козацьке серце під конем
а на коні сідельце
гасіть коня мого вогнем
стріляйте в серце
козацьке серце під конем
а на коні не хоче
відай оба ми коню вмрем
вже турок шаблю точе
* * *
тут Сагайдачний
в кожнім серці
плаче
пояничарились
козачі юнаки
й з дівочих чресел
необачних
сипляться на діл
потурнаки
так день
так рік
і так віки
і жовкне Шлях Муравський
йдуть печеніги
в Печеніжин
і голубі хозари
сховались
за козацькими сльозами
у ковил
і ждуть і ждуть
нових могил
Стародавній сонет
Бджіл медоносних українські доли...
Ян Анджей Морштин(1619—1693)
Бджіл медоносних українські доли,
Й сама Вкраїна — вулик золотий...
Було, було... Та відгуло в світи
Й взяло з собою щільники медові.
І покриткою попідтинню доля
Пішла, розп'ята на штики й хрести.
Втіка з Сибіру Кармелюк Устим,
Але дарма — нема Вкраїни вдома.
Є прах. Є страх... З Софії капле кров,
Аж захлинулись Золоті ворота,
І жебраком йде до Москви Суботів,
А до галер прикований Дніпро
Везе своїх братів й сестер в неволю
Повз москалем зґвалтовану тополю.
* * *
живу син риби
у пропахлій
ароматом чорнобилю
і чебреців
ріці
живу у ріці
до мене приходять
синьоокі бобри
щоб мене налякати
живу живу у ріці
на Поділлі Волині
Покутті
раптом
хтось мене взяв
на приціл:
не тікай
все одно тебе спалимо
щоб твій син не ходив
як мікроб
як рута —
розкутий
* * *
І ось я на Україні,
Звісно, у сні...
Бджоли пасуться на полонині,
Заробляючи трудодні.
Небо лягло на Карпати,
Немов на підвалини світові...
Корови хрестяться
на конюшину
І тут же вмирають —
живі.
* * *
болить мене доля
від дому до Дону
безсмертя болить
і сльоза
і грона соборів
й сто тисяч заборів —
й безлиста як воля
лоза
* * *
байдаки личком
до моря нахилились
ми ж так любились
братів не кували
синє море визволяли
а тепер
синє море потопає
крізь човен
витікає
а човен покинув
червону калину
одним-один
на чужині гине
* * *
візьми мене
на цій траві
візьми
ми ще живі
* * *
я знав
що найкраща птаха
на світі
це жінка
я кохав
і вона кохала мене
а потім їй стало
сумно зі мною
вона вийшла у сад
щоб я не бачив
приміряла
золоті крила —
і полетіла
я плакав
обіймаючи на ліжку
її біле
ледь засмагле
тіло
Апокаліпсис
І
... а я не плачу
бо не бачу
мої праруки працю б'ють
а дачні правнуки невдячні
жують собі мандячну жвачку
банячать аж вилазить пуп
й на всепотопну качку й крячку
плюють
калину п'ють — під ноги ллють
рубінові сердечка
сонця крик
чи то содом
чи то утома
а куля з цівки висува язик:
— ой здрасці (весело!)
ви вдома?
II
...четвероногії могили
по тій Іонії ходили
і зупинились у ворот
що се за двір?
що за народ?
чи єсть тут день?
чи єсть мужі?
хто скаже — встань
се — Чоловік
кров'ю очищені ножі
не заржавіють в сквернь
повік
що се за дім?
що за народ?
живого сонця кровотеч
і смертоносний ад європ
і кротость люблячих заброд
і пресмикающийся меч
іноплеменная геєна
йде суд і мертвих
і живих
й святая єресь воскресенна
спокусить воїнів твоїх
* * *
спить степ
спить Італія
сплять дівчата
а чужина —
бездомна
і в череві ворушаться
зародки рабів
* * *
вітер верховодить
над житами
добре йому
з нами
бо ж ми тихі
гей-но гей
не приходи Україно
ні удень ні вночі
закрий очі
руками
бо нас кидає
у жар
бо нам себе
жаль
ІСТОРИЧНЕ
І
Невольничий базаре
тут день мій гай
мій храм
й моє прикуте небо
Тут десь старцює
моє циганське
завтра
й пливе крилом з Стамбула
мій злотоперий лебідь
коли
вмира бунчук -
встає
канчук
й кров
брата п'є
голодний
братів меч
Туг кожен
сам
башибузук
Що власноруч стина
вітчизну з плеч
ІІ
Степом іду
коня убито
булану тінь його
за срібну вуздечку веду
Веду
над Трубайлом
чи то над Дніпром
що вкритий кригою
і синюватим
церковним склом
П'є печеніг вино
з черепа Святослава
І доки він буде пити
кров мою
зайда кривава?
Свідчення
останнього гетьмана
1
Виводять знов на плац мужчин.
Дроти. І пси (немов міністри)....
Мовчиш, Росіє?..
І мовчи!
Точи, точи на себе вістря!
А ви,
кати-наглядачі,
Всія Росії
палачі,
Не мучте —
краще нас повісьте...
Чи
розстріляйте! —
так простіше! —
І єресь
випаліть огнем!..
...Десь на Вкраїні квітнуть вишні,
Й повстанців — гайдамаків піших
Волочить бусурмен конем.
2
Так і живем...
І в лелечати
Ростуть не крила —
рискалі...
І навіть лопухи вухаті —
І ті пішли у москалі.
Дніпро не знає де Дніпро,
Дніпро не відає, де Київ.
І брата брат
за хліб й добро
Веде на правду
до Батия.
* * *
і шерсть і гавкіт на тлі неба
і місяць наче не один
а шерсті треба й собак треба
і світу п'яного у дим
вікном широким проти сонця
всесвітній розклад і розлад
на цьому боці й тому боці
багато так собачих лап
під тими лапами так тихо
м'які подушечки і все
і чорно-синій неба вихор
і нас несе й собак несе
а у собаки під пахвою
є двоє серць — своє й людське
собаки гавкають на волю
не знаючи що це таке
* * *
свистить листок за листком
і нас все менше
засипаних листям
бо миші з'їли тишу
з зеленими голодними очима
* * *
на камені часто
сидить пташка
або людина
пташка думає
що вона
не людина
а людина
дивиться
в очі пташки
* * *
в синім озері
симбір-деревце
то виринає
то потопає
а де ж тії
райськії двори
райськії двори
з ясними вікнами
у море
та з тополею
і к біленькій зорі
зоря по камені
і сходилася
двори головонькою
в морі утопилися
* * *
дивлюсь крізь грати
на Карпати
аж то
вискочив із зайчика
гляденько
поклав ушеньки
да за пліченьки
а з калинового лугу
вискочив другий
ой рутко моя
баламутко
тож тебе набито
ніжками до жовтого
пісочку прибито
* * *
небо шугнуло —
втяло орлові
крило
чужа земля
пойнялась сліпотою
і садівник сонця
стікає потом
в жупан
* * *
Дніпро чіпляється руками
за чагарі і верболіз
і гострить хвилю сивий камінь
й спить горілнць Чумацькій Віз
роса пасе дзвінки
і хата
хова за пазуху село
говорить мовчки з богом м'ята
і з вітром гомонить крило
піч калачі у вузлик в'яже
вуста втопились у вині
метелик
світ на плечах важить
й складає в крильця трудодні
* * *
це — первозданне:
небо і ліс і гори
і листя зелене
не людьми воно дане
й не людьми буде взято у мене
* * *
Хто вкрав мій сад,
мої морелі,
Мої собори і віки?..
Страшні мені куфайки,
і шинелі,
І літаків залізні вітряки.
Убите зілля —
довге зілля ночі,
Убита хата, вбито кров...
Де ж мають жити мої очі?
Де має жити мій Дніпро?!.
* * *
сидить дощик
у гаї гаї
та росу робить
крап-крап
крап-крап
яке тобі росо дати серце
щоб не розірвалося
дай мені серце
зелене як калина
а дай мені серце
солодке як Україна
* * *
я кров змиваю
і хмари стають
червоними
і небо стає
червоним
і білі лебеді —
червоні
але—
це лиш початок
Історичне
Т. Г. Шевченку
попереду копитить
морозенко у неволю
кінь його сльозою
полива метелицю
за ним біжить запорожжя
по полю
темне як темниця
...любов і плач
і стежка в люди
і сльози на підметках
нема нема
а чи ж буде
черлен саф'ян
на чоботи
гей-но хлопці
гей
чоботи саф'янці
світ у лантушку
наточили шанців
наварили куль
попереду дике поле
а позаду яр
і життя
перекотиполе
і брат яничар
і таке воно уранці
і таке вночі
що кінь в ямці
козак в ямці
а в яру сичі
біжить ріка з Запорожжя
та горить огнем
а в зеленій нехворощі
спить козак з конем
ой буланий
ой буланий
винеси на волю
і заснула Україна
в перекотиполю
* * *
вийду вранці у сад
вийду ввечері в сад
а саду наче нема
згадаю волю
згадаю неволю
а мама сама
і сама
* * *
Розлетілись ми, неначе пір'я,
Коли вдарить половик крилом.
Біле пір'я,
біле — на підгір'я,
А те сизе —
снігом замело.
Біле пір'я, біле
по долині,
А те синє — в море й на Дунай,
Наче в світі є дві України,
Але нас не любить ні одна.
* * *
повітря приємне
як жіночий голос
куля гніздиться
в стволі рушниці
(хоче відпочити)
Чумацький Шлях
перестрибнув через окоп
і сів
на мурашині яйця
ми ще існуємо
а вже в повітрі
вогненні змії
і босоногі танки
біжать за дівчатами
* * *
все чомусь
мені уявляються
скляні птахи
ось вони летять
хочуть сісти
на залізне дерево
падають
і розбиваються
на дрібні атоми
і скляні ніжки
ще довго тріпаються
на ґратах
* * *
Поплив... Куди ж його занесло,
Куди листок той занесло,
Що хоч би й золоті мав весла,—
Не помогло б...
Не помогло...
Не помогло!..
А сива плистка
На білім камені сидить,
І золота її колиска
Колише крапельку води.
* * *
дівчину пустив по Дунаю
поламались ярма несмілі об хлопців
дівчина діброву крильцем має
а зозуля кує у листочок сонце
дівчина тулиться сміхом
до гусяти
з горішка ядерце любить надвоє
одну половинку цілує мені на м'яту
а другу з гусятком
горішать обоє
* * *
дрімає всесвіт на травині
підперши зіркою щоку
стоїть по пояс в Україні
ромашка в білому вінку
і ниць падуть і люди й коси
перед ромашкою; — Прости!
і гострять зуби жовті оси
і золоті свої хвости
дівчата дзвонять спідницями
гарбуз ногами топче рінь
і над вечірніми женцями
пітніють тілом комарі
XX вік
І
чоловік просить води
а йому дають
до рук автомат
і посилають
убивати
чоловік просить
вишневого цвіту
а для нього вмикають
атомний реактор
чоловік хоче
збудувати ластівці
золоту хатку
а його волочать
в одній сорочці
будеш у шахи
з шахом грати
не на шаховій дошці
а на вибитих
власних зубах
і
не вибитих ґратах
чоловік хоче махнути
стрічним дівчатам
чи друзям у лузі
зеленим
кашкетом
а йому дають цілувати
вогонь з кулемета —
все одно
чи тут чи там
чи в уральських заметах
чоловік просить
а воно не варто прохати:
раз грати —
то грати!
|