Піниться
сонцем
чаша арени,
Амфітеатру
млин
гуде...
Червоні плащі...
Пікадори...
сирени...
І криком
юрби
розколотий
день...
...У чорнім
загоні —
чорні
бики:
Андалузька
коридна
еліта.
Щоб бик
бику
не пробив
боки —
Бики
в одиночних
клітях.
У кожного
стійло
своє
і ланцюг,
І роги, —
само собою.
У бичому тілі —
бичачий дух:
Життя
не віддасть
без бою,
Матадор
убиває
за гроші,
А бик
матадора —
за так.
Матадора
виносять
на ношах
Бравурній
музиці
в такт,
А бик —
не король,
не вельможа:
З арени
бика
волочать,
зачепивши
ребром
за гак...
...Душно бикам
у тісному патіо,
Нападає то буйність
на них,
то свербіж,
А найдужче
свербить
між лопатками,
Де з червоною
рукояткою
З хрустом
ввійде
бандерильї ніж.
Бик
перед боєм
грюкає
в граніти,
Водить
тривожно
ніздрями.
Раптом стихне
немов перед стратою,
І ржаві
грати
облизує...
...Коні
по колу
летять
галопом,
Плащі
лопочуть
неначе вогні...
Оплески —
крил
лебединих
лопіт
(Коли гримне
постріл
у тишині)...
Летять
пікадори —
червоні ріки...
В оранжевім сяйві
жде матадор...
Випускайте
скоріше
мене
із кліті
На бойню оцю,
на кривавий торг!..
І ось я,
нагнувшись,
вискакую
з стайні,
Б'є в очі
пісок
з-під кінських
копит...
Вдихнувши
ніздрями
волю
востаннє —
|
Вганяю
роги
в здиблений
світ.
Каудрілья
дражнить:
— Іо—у!
Торо!..
Томар!..
Червоні
плащі
вітрилять,
А мені
здається:
до хмар
Кров
землю
закрила...
Пікадор
на коні
наступає,
Гарцює...
влучить —
чи ні?..
Крок...
І ще крок! —
між лопаток
Піка
застряла
в мені...
Черлені
черлені
ружі
За мною
по всій
арені...
Забери
свою піку,
друже,
І тікай
від мене!..
Не тікає...
не хоче...
чатує...
Коня
білогривого
шпорить.
А в мені
жили
роздулись:
Рятуйте
і мене,
і його
на цім полі!..
Піниться
кров'ю
чаша арени,
Амфітеатру
кратер
гуде...
Малинові
мантії...
шпаги...
сирени,
І ревом
юрби
розпоротий
день...
Б'ють крила,
б'ють крила
Мене
по очах —
Криваві
крила
землі...
Я став...
Я завмер...
Я ноги розчах...
Я впав
на коліна...
Встаю
із колін...
І ріг моїх
гострий
широкий
розмах —
Пікадору
летить
навздогін...
Стальним
наконечником
піки
Він карк мені
розпоров...
Я кинувся
на нього
з риком —
Й змішалася
кров
чоловіка —
Й моя
чорнобича
кров.
Я важко
поводжу
боками,
Наосліп
іду,
навмання...
Я кров'ю,
я кров'ю
стікаю,—
Візьміть
з-перед мене
коня!..
Не беруть...
махають
руками...
Піки...
Плащі...
Метушня...
|
Стрибок —
і білого,
наче камінь,
Підняв я
на роги
коня...
Смертельне
ржання...
рев!
Реве
божевільна
юрба...
Я б'ю
головою
в бар'єр —
Кров
на губах...
Поки
кінь
конав
на піску,
Поки
тягли його
в коридор,
Прозвучало
врочисте,
мов культ:
— Тор-ре-а-дор!..
Він шпагу
блискучу
із піхов
За ефес
малиновий
вийняв...
Я дивився...
Я важко
дихав...
І злипались
від крові
вії...
Я думав,
що все
скінчилось,
Що я
іще буду
жити...
А кров
із мене
сочилась,
Й звисало
з боків
сухожилля...
Світ
мені
скособочився —
кров'ю
заюшений
світ.
Та,
бик,
я знову
набичивсь —
Й ступив
на пісок,
як на лід...
Затріщали,
ламаючись,
ратиці.
Матадоре!
Кинь
муляти
вогонь;
З биками
не можна
гратися:
Ще побачимо,
хто —
кого!..
...Бичі
вже не ляскають,
Шпори
не дзвонять...
Бриль
матадора
широкий, мов степ...
Під оплески
дикі
і крики червоні —
Матадор
викомарює
танець костей.
Я кинувсь на нього,
рогами крутнув:
Я цілив йому
у серце,
І хай не сягнув —
та я вільно дихнув
А він — чортихається
і плюється.
Він хоче,
щоб я
опустив свою голову,—
І він цього хоче —
і жде цього люд...
Я кров'ю стік,
я важкий став,
як олово:
Та не кров
мене держить,
А лють...
На арені —
двоє:
бик — і людина,
Знеможене тіло —
нескорений дух.
Переможців
не буде —
хто б не загинув:
Вперед,
матадоре!..
Я — жду!
|