І.В. Діяк

Україна-Росія

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,      
Тяглом у поїздах їх бистроїздних?
І. Франко

І Вступ.

Десять років існування державної незалежності України дали нам унікальний досвід спілкування з Росією. Адже ніколи раніше в історії нашими країнами не робилося спроб побудувати відносини, котрі базувалися б на повазі один до одного і взаємній вигоді. На жаль, Українська держава не мала вдосталь часу свого існування, аби порушити це питання. А Росія практично ніколи і не бажала мати такі відносини з Україною, оскільки вважала прагнення українців до самовизначення проявами націоналізму та ворожості до себе.

Тим не менше, наприкінці XX століття українська державність відбулася, і Росії довелося визначатися зі своїм ставленням до неї. Постав цілий спектр думок щодо цього. Вони здебільшого коливалися від цілковитого неприйняття і до обережного визнання України, проте за умови її тісного союзу з Росією. Відповідно, немає єдності з цього приводу і в українському середовищі. Спостерігання цього процесу дало змогу визначити, що чимало його складнощів пов'язані з елементарним незнанням історії або ж уявленням про неї на базі старих російських чи радянських стереотипів.

На українському тлі це знаходить свій вияв у сумнівах окремих громадян в можливостях своєї країни, в погодженні з нав'язаною ззовні думкою про історичну бездержавність українського народу. Росіяни ж, як правило, все зводять до одного завдання — утримання України в орбіті російського впливу. Для цього порушуються кілька проблем, котрі схематично виглядають так.

По-перше, тиск у духовній сфері. Факт існування окремої української державності проголошується протиприродним. Мовляв, нас об'єднує спільна історія, починаючи від Київської Русі. Ніколи Україна не мала окремої держави, оскільки завжди була частиною значно більшого і величнішого цілого: Русі, Російської імперії, СРСР.

Сучасна самостійна українська політика є “затьмаренням від біловезьких угод”, що принижує пам'ять про Богдана Хмельницького і рано чи пізно розвіється. І взагалі, українська влада має згадати політичні орієнтири великого гетьмана, котрий свого часу добре розумів справжні прагнення українського народу до возз'єднання з братнім російським народом.

Крім того, злочином проти українського народу проголошується спроба відновити Українську Помісну Православну Церкву, оскільки це вважається розколом і єрессю. Церква і віра у наших народів завжди була єдина, завжди згуртовувала сили проти спільних ворогів, тому неприпустимі спроби їх розірвати.

По-друге, інформаційно-культурницький тиск. Народи-брати, тісно пов'язані багатьма родинними стосунками, не можуть жити в різних державах, оскільки “нельзя резать по-живому”. До того ж, для основної маси українців проблеми й досягнення завжди були єдиними з росіянами. Це тільки окрема купка націоналістів західноукраїнського взірця узурпувала владу в Україні і намагається нав'язати своє світобачення всьому народові.

Зокрема, це знаходить свій вияв у ставленні української влади до російської мови, в її намаганнях насильницьки українізувати населення України, яке у більшості вважає російську своєю рідною мовою. Те ж саме спостерігається в спробах українізувати освіту в державі, обмежити доступ до російськомовної літератури та преси.

По-третє, економічний тиск. Робляться спроби дискредитувати українську незалежність, пов'язавши з нею сучасне злиденне життя українців. Мовляв, бідність населення, відсутність роботи, борги викликані економічною неспроможністю України як окремої держави.

По-четверте, політичний тиск. Росія всіляко намагається створити на міжнародній арені негативне враження про Україну. Формується ситуація, коли Україні просто не залишиться вибору, крім як підтягуватися до російсько-білоруського союзу.

На жаль, сьогодні багатьом в Україні російські аргументи здаються неспростовними. Десятиліттями радянська влада обовванювала наш народ, спотворюючи його історію, виправляючи його митців, наближаючи його мову до російської... Тому-то російські зазіхання часто не отримують належної відсічі. Ця книга є спробою дати належні оцінки головним проблемам російсько-українських відносин, а також відкинути викривлення нашої історії, котрих припускається російська політика і пропаганда у своїх намаганнях дискредитувати українську державність. Оскільки народ, котрий не знає своєї історії, втрачає майбутнє.