«Добровільне божевілля...»

Cеред Вінниці, як серед цілої планети, на зупинці, лежав батько. Його оминали сотні людей, як щось бридке, огидне, відвертали очі, намагаючись не помічати...

Трамвайний диспетчер нервувала, бо не помітила, хто з водіїв привіз це чергове «добро» їй мало не під саме віконце і вивалив перед очима, як купу гною. Вона телефонувала до «швидкої допомоги», але там, дізнавшись, чим від нього тхне, категорично відмовилися приїхати, порадили звернутися до іншої медустанови, трудящі якої, між іншим, теж колись давали клятву Гіппократа...

А батько тим часом калічів, корчачись в огидній позі серед начебто цивілізованого міста на холодній, як лід, землі.

 
Фото Сергія Хіміча
 

Скільки тисяч таких наших батьків пропадають отак щодня по наших містах і селах!.. Це жертви якоїсь страшної війни, від якої, здається, не сховатися ніде.

На зупинці «Центральний ринок» сиділи чотири алкаші. Як горобчики, грілися на сонці. Дві жінки і два чоловіки. Вони ще, схоже, намагалися згадати про свою стать, про якесь кохання. Обличчя — суцільні рани із запеченої в жилах крові. Посмішки – страшні гримаси. Дивлячись на них, я уявляв, якими красивими вони були, можливо, ще кілька років тому, хлопчиками і дівчатками – творінням Божим... А чим стали?! За що так тяжко покарані?..

Сучасна медицина стверджує, що алкоголіки вироджуються в четвертому поколінні. Уявіть: народилося дитя, яке ще нічого поганого не зробило в цьому житті, але воно згодом, в жахливих муках, як виродок, помиратиме, бо воно – оте четверте покоління алкоголіків.

Вчора дороги правозахисника привели мене в Тиврівський будинок престарілих. І там медики мені відкрили таку «Америку». Двадцять п’ять відсотків пенсій мешканцям того будинку видають на руки старикам. І саме вони, ті нещасні двадцять п’ять відсотків, найчастіше стають причиною їх смертей. «За них страшно напиваються і чоловіки, і жінки. І неможливо їх порятувати від цього», — розказувала медсестра. А я собі думав: бабусі, дідусі, яким перед Богом вже давно пора готуватися стати, гріхи свої відмолювати, замість того закінчують так безславно життя... Хіба таке може вкластися у здоровий глузд?..

В моєму Ямполі, майже на моїй вулиці, живе унікальний математик, для якого математика те, що для поета вірш, для композитора — пісня, для філософа – життя. Він їй віддав багато років важкенної праці. І за її допомогою створив щось дивовижне, фантастичне, якого, можливо, ще не бачив світ. Це як, приміром, ось ви маєте маленький автомобіль «Жигулик» і цим «Жигуликом» можете перевезти за раз цілий залізничний вагон – 70 тонн! На будь-які відстані! В свій автомобільний багажник, розрахований на 40 кілограмів, можете втиснути сотні тонн! Ось суть його математики, помноженої на комп’ютерне програмування. Якби все це було зараз застосовано в Інтернеті, в комп’ютерних технологіях, можливо, світ би перевернувся, став би іншим.

Але все залишається на своїх місцях. Ця дивовижна математика Івана залишається в його просякнутих, як гумка, алкоголем мізках, що з останніх сил намагаються зробити завершальний математичний ривок. Дружина – на заробітках в Італії (бо якось себе і дитину прогодувати треба), в Ямпільському суді її заява про розлучення з ним, а він гине...

Іван хоче вмерти, бо не може подолати тих мук, того відчаю, того головного болю. Але перед тим прагне встигнути довершити, поставити крапку над «і» у тій своїй математиці, щоб продати свій винахід і цим забезпечити безмежно любиму дружину і доцю на все їх подальше життя, щоб таким чином залишитися в їх пам’яті людиною, люблячим чоловіком і батьком. Але часу алкогольна отрута залишає йому катастрофічно мало. Він розуміє це і рветься на волю, до життя, як та пташка, котра несподівано заплуталася у мисливських сітях. А тим часом його мозок – основу його математики — щодня пожирає алкоголь. В таких умовах до страшного і разом з тим ганебного фінішу – рукою подати.

Скільки таких Іванів – синів алкоголіків і таких нещасних через них дружин зараз по Італіях, Португаліях, Іспаніях і взагалі по всяких Європах!?.. Скільки їх — напівосиротілих, принижених дітей алкоголіків – не перелічити.

Йде алкогольна війна. Жоден інший тероризм не може зрівнятися з її масштабами.

Щодня по телевізору показують як наші доблесні «есбісти» виявили чергову підпільну ґуральню то в тому, то в іншому місці. А коментарі ж які геройські! Наче знайшли не щось банальне, а щонайменше російського шпигуна у нашій Верховній Раді.

Між тим, Україна стала вже мало не суцільною гуральнею. Мільйони самогонних апаратів щодня, щогодини безкарно продукують неймовірну кількість алкоголю – етилового спирту, що вбиває найцінніше, що дав людині Бог.

Коли по тому ж телебаченню, всупереч законодавству, щовечора рекламують різні види алкоголю, я собі думаю — рекламують смерті, каліцтва для тисяч, мільйонів таких, як Іван, якому ціни немає. А коли радіють коментатори, що такий-то горілчаний завод ще на стільки-то тисяч декалітрів збільшив випуск високоякісної горілки, я уявляю, що це десятки бомбовозів вилетіли з того заводу і вже скидають на нас свій смертельний вантаж. Гинуть сім’ї, цілі регіони від їх ударів...

А коли ви чули хоч одну нормальну антиалкогольну передачу по якомусь з десятків телерадіоканалів?.. Отож бо й воно... Кому такий стан речей вигідний – друзям чи лютим ворогам нашого народу?..

Держава і самогонники розгорнули небачене досі за масштабами виробництво етилового спирту і мають від того неабиякий кривавий навар. Чесні вчені стверджують, що рентабельність виробництва алкоголю в кілька разів вища, ніж рентабельність, наприклад, виробництва пшениці. Але хіба на чиємусь горі можна побудувати власне щастя? Ні і ще раз ні. Це тупик. Це пряма дорога до безглуздя. І ми, на жаль, продовжуємо нею нестися вперед, залишаючи позаду себе гори трупів, калік розумових і фізичних.

Одні виробляють алкоголіків, шляхом виробництва і пропаганди алкоголю і на цьому намагаються ще більше збагатіти, а інші, не менш кмітливі і цинічні спритники, заробляють на так званому лікуванні їх. Коли я чую, що такий-то неперевершений, сертифікований цілитель лікує за один сеанс на все життя всіх підряд алкоголіків, лиш би гроші заплатили – в мене все перевертається від люті. Як можна так брехати, так ненавидіти людей і так не боятися Бога?! Індустрія так званих ефективних ліків від алкоголізму визискує тих нещасних, яких не добив алкоголь. Потужності цієї індустрії з кожним роком ростуть, як і кількість алкоголіків. Ми все більше стаємо алкозалежною нацією. Що тут говорити – навіть в церкву на Великдень несуть святити разом з крашанками, сиром, ковбасою і горілку і як не плачевно — бізнесмени від релігії скроплюють її «свяченою» водою. І держава щедро видає сертифікати на ці так звані антиалкогольні ліки і на так зване антиалкогольне лікування, бо це також їй вигідно – податки ж... І не треба говорити, що держава – це ми. Тут зовсім не підходить це відоме твердження. Принаймні, я не асоціюю себе з такою державою, що знищує алкоголем свій народ.

Від алкоголю ліків немає. Лікувати алкоголізм антиалкогольними пігулками чи гіпнозом, чи ще якимись примочками — все одно, що лікувати комп’ютер при допомозі не антивірусних програм, а молотка та цвяхів.

Вже давно це яскраво довів своєю геніально простою і ефективною методикою покійний академік Академії медичних наук Геннадій Андрійович Шичко. Вся біда в тому, стверджував він, що існує алкогольне, невидиме для непрофесіоналів, програмування. Зруйнувати алкогольну запрограмованість можливо лише такою ж сильною антиалкогольною запрограмованістю особи і суспільства. Але на це не витрачається державою ні копійки. Наче це не наша, не людська держава...[*]

Василь Кізка, власний кореспондент «33 каналу»

Джерело: Щотижнева газета "33 канал" (м. Вінниця, Україна), Середа, 5 травня 2004 p.
http://www.33channel.vinnitsa.com/04-19-22.php

________________________________________
[*] Щодо останніх двох речень статті. Все ніби правильно, але вважаю своїм обов’язком дещо змістити акценти і нагадати про відповідальність усіх і кожного з нас (і чи не в першу чергу журналістів) за нас таки, за суспільство, націю і державу. Нині так модно кивати на державу, президента чи якихось неназваних поіменно владоможців. Але ж це ми обираємо і Президента, і Верховну Раду, і місцеві органи влади і, якщо ми не хочемо влади нашої, української, то чому нарікаємо на державу, яку маємо з нашої ж таки волі.
Б.С., 29 вересня 2016 р.