Фотій Красицький. "Гість з Запоріжжя"

Фотій Красицький. Гість з Запоріжжя. Олія. 1901 р. 1905 року у Львові, в Салоні Лятура відкрилась художня виставка. На ній вперше спільно експонувалися твори художників Західної і Східної України. Крім живописних робіт І. Труша, А. Манастирського, М. Жука, М. Бурачека, І. Макушенка, М. Сосенка, Ю. Панкевича та інших було широко представлено вироби гуцульських різьбярів, багату колекцію плахт з Київщини та Полтавщини. Виставка стала великою подією. В обстановці могутнього політичного піднесення, пов'язаного з першою російською революцією, вона наочно продемонструвала спільність художньої культури і прагнень одного народу, штучно розділеного державним кордоном на дві частини.

Більшість учасників виставки були люди молоді і дуже талановиті. Багатьом із них судилося залишити глибокий слід в історії вітчизняної культури.

Центром виставки стала картина “Гість з Запоріжжя” київського художника Фотія Красицького. Ініціатор виставки львівський живописець Іван Труш у своїй статті “Вистава українських артистів” дає високу оцінку цьому полотну.

“Фотій Красицький виступив на нашій виставі як вже цілком доспілий артист з власним виробленим поглядом на малярство і виробленою малярською технікою, якою поборює з успіхом часто і найбільші труднощі. Більша частина його картин — це вже доробок на ниві української штуки. Як учень звісного російського маляра Рєпіна, не перебирає він темами, а задовольняється чим-будь, кладучи вагу, головно, на реалістичне оброблення”.

Фотій Степанович Красицький (1873—1944) — особа дуже примітна. Внучатий племінник Тараса Шевченка, Красицький з юних років увійшов у сім'ю композитора Миколи Лисенка. Художню освіту здобув у Петербурзькій Академії мистецтв, де його наставником був великий Рєпін. Молодий живописець товаришував з М. Старицьким, І. Тобілевичем був близьким приятелем Лесі Українки. Прекрасні портрети Лесі пензля Красицького залишилися пам'ятником цієї дружби. Добре знав художник і Івана Франка: 1914 роком датовано його натурний портрет Великого Каменяра — останнє прижиттєве зображення поета. “Гість з Запоріжжя” (1901 р.) — одне з перших великих полотен художника. Написана як конкурсна робота при закінченні Академії, картина відразу висунула автора в ряди кращих українських живописців. Наукове товариство Імені Т. Шевченка придбало полотно з виставки 1905 року і незабаром воно зайняло своє місце в постійній експозиції Львівського музею українського мистецтва.

Відтоді минуло багато років, але твір Фотія Красицького не втратив своєї привабливості і широкої популярності. Нас і досі захоплює величезна майстерність живописця, який зумів втілити на полотні подих давно минулого життя; так само зворушує нас сором'язливість хлопчика перед гостем із Запоріжжя — відважним козаком, лицарем України, захисником волі народної. Справжнє мистецтво не старіє, і “Гість з Запоріжжя” — невмируща часточка духовної скарбниці нашого народу.

Г. Семенов
"Україна" № 39, вересень 1966 р.

Відскановане з репродукції в журналі "Україна" зображення, напевне, неточно відтворює кольорову гаму оригіналу. Тим не менше, колоритна побутова сцена і виразні характери персонажів твору не можуть залишити байдужими глядача.

Ще два зображення, "запозичено" з сайтів:
про Запорізький Державний Університет, 2008 рік (http://www.zsu.zp.ua/),
з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Див. також
Нащадок Кобзаря
Оксана Сайко. Живописні простори Фотія Красицького

Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.

Було колись — в Україні
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні...
А згадаймо! може, серце
Хоч трохи спочине.
... Тарас Шевченко. Іван Підкова

"до українців"

Web hosting by Somee.com